villa_arson_20_05

Ерік Манжо та Жан-П’єр Сімон під час виступу в ІЗОЛЯЦІЇ

Протягом майже трьох днів представники французької Вілли Арсон обирали фіналістів відкритого конкурсу, оголошеного ІЗОЛЯЦІЄЮ минулого місяця. Національна художня школа, що сорок років тому з’явилася у двохсотлітній віллі на Лазурному узбережжі, зможе надати дві резиденції для українських митців. Сьогодні, 20 травня, комісія прийняла рішення, що на Французьку рив’єру поїдуть кураторка Катерина Радченко та дует художника Добрині Іванова та лінгвістки Світлани Лібет. Директор школи Жан-П’єр Сімон та художній керіавник Ерік Манжо розповіли про особливості резиденції та про свій вибір учасників.

Як ви можете описати загальну ідея чи концепцію цих резиденцій?

Жан-П’єр Сімон У першу чергу нас цікавить робота самого митця, його здатність співпрацювати з іншими людьми, відкритість до обміну різних місць, культур, ситуацій. Нам не дуже подобається, коли художник зацікавлений лише у тому, щоб як номад переїжджати з однієї резиденції до іншої.

Чи є у самої Вілли Арсон певна специфіка, що мусить бути врахована при виборі художника?

Ерік Манжо Нас цікавить виключно особистість митця і його здатність до художніх пошуків. Не академічних чи наукових, а саме художніх. Важливим є намір художника працювати сингулярно з Віллою Арсон — її учнями, викладачами та іншими представниками. Вік людини чи медіа, з якими вона працює, для нас не мають значення.

Тобто критеріїв як таких немає?

Ерік Так. Єдиний критерій — автор, який розкриває світ. Мені п’ятдесят років, але я й досі звертаюся до мистецтва задля того, щоб дізнатися про світ щось нове. Роль Вілли Арсон полягає у тому, щоб підтримати митця в його пошуках і допомогти йому налагодити комунікацію зі світом.

А наскільки важливим для вас є контекст, з яким працює митець? Скажімо, якщо мова йде про соціально-ангажоване чи політичне мистецтво, наскільки воно вписується в райський пейзаж Французької рив’єри, де все добре, а люди посміхаються?

Жан-П’єр Звичайно, для нас має значення контекст. Бачення Лазурного берега як райського місця є помилкою зору: воно може бути як раєм так і пеклом. Там є середземноморський контекст, центральноєвропейскьий, африканський, азійський — це все створює ситуацію для роботи, оскільки ми маємо політичну відповідальність, ви її теж маєте, митці — також. Але нас не цікавить політична репрезентація як така, нам важливо, якими художніми методами митець зможе донести свою ідею.

Ерік А можна я вам задам зустрічне питання? Ви особисто вірите у те, що проекти, в яких йдеться про війну чи революцію можуть бути реалізовані на Вілла Арсон?

Я вірю, що на території мистецтва можливо все, проте мені важко зрозуміти, чи проекти, на кшталт тих, що ви зазначили, знайдуть свої адресатів в Ніцці. Можливо, це через те, що я не відвідувала тих місць і мої уявлення хибні. Повернімося до конкурсу: чи було черед українських заявок щось спільне, певна симптоматична риса, яку ви помітили та могли б прокоментувати. Я чула, що вас вразило те, що дуже мало хто з художників напряму торкнувся питання революції та війни, решта ж робила це у відсторонений романтичний спосіб, або взагалі працювали над пошуками власної ідентифікації, не чіпаючи історичний контекст.

Жан-П’єр Я відзначив, що нинішня криза — соціальна, політична, економічна — присутня майже в усіх заявках. Тим чи іншим чином вона впливає на фігуру митця та спосіб його мислення. Митці завжди по-разному реагують на війну: хтось долучається до опору, хтось залишає країну і у вигнанні створює щось неймовірне. Це дотично навіть до фонду ІЗОЛЯЦІЯ, який мусив піти у вигнання, але зумів на цьому створити нові ситуації і можливості для людей та мистецтва.

А чи ви враховували географію при розгляді заявок? Тим більше, що співорганізатор резиденції ІЗОЛЯЦІЯ, як ви зазначили, була змушена змінити територію розташування.

Жан-П’єр Звісно. Ми як раз учора згадували чілійського архітектора Альфредо Джара, який дуже влучно сказав: «Географія = війна». Ми враховуємо географію, адже нам цікаво зрозуміти: як це — бути геєм в Тунісі або лесбійкою в Москві.

Чи це означає наявність очікувань щодо резидентів з України?

Жан-П’єр Формування української політичної ідентифікації не є нашою роботою. Ми апріорі не ставимо собі задач щодо суспільного устрою. Нас цікавлять мистецькі пошуки і якщо політична ситуація впливає на ідентичність автора чи стає матеріалом — це може бути цікаво. А от що ми насправді очікуємо, так це те, що україськи митці потоваришують з французькими та встановлять контакти з людьми, які потім зможуть щось зробити для України.

Прокоментуйте ваш вибір: кураторка Катерина Радченко та група Добриня Іванов та Світлана Лібет поїдуть на резиденції.

Ерік Перш за все, ми не зацікавлені у тому, щоб резиденти привезли екзотичний проект-блокбастер і зібрали його у Віллі Арсон. Це місця для дослідження речей, а не їх демонстрації. Ми дуже хочемо, щоб Вілла залишалася місцем для знайомств і спільних пошуків — такою собі кухнею, на якій усі варяться. Катерина Радченко продемонструвала дуже цілісний продуманий намір вивчення локального середовища навколо Вілли Арсон, зв’язків зі Східною Європою, накопичення досвіду, який вона потім зможе імплементувати в Україні та будь-де, де вона організовує фестивалі з фотографії. Крім того, вона давно та послідовно вивчає фотографію і дуже обізнана з цим предметом. В контекст Вілли вона чудово увіллється і у якості митця, і у якості куратора, — ми упевнені, що вона знайде своє місце.

Щодо Добрині та Світлани: мені дуже сподобалася ідея їхньго дослідження — компаративного аналізу візуальних та лінгвістичних образів протесту. Ця тема є дуже актуальною для України зараз і важливим є те, що саме молоді митці виявляють до неї інтерес. На мене вони справили враження як люди, що розуміють, з чим саме вони працюватимуть. У Франції я знаю багато філософів, мислителів, політичних ативістів, організацій, з якими я можу познайомити цих молодих художників.

Наостанок задам дуже банальне питання: що ви, після просмотру заявок українських художників, могли б побажати їм задля покращення своїх практик чи навіть самого процесу складання портфоліо?

Ерік Я дам відповідь, але вона стосується не тільки митців: вона адресована так само й ІЗОЛЯЦІЇ, й усім країнам чи спільнотам, що переживають економічну, політичну чи будь-яку іншу кризу. Не потрібно вирощувати в собі комплекс меншовартості перед обличчям тих, хто можуть видаватися великими діячами сучасного мистецтва. Подорожі за кордон, резиденції — це все корисно та добре, але в першу чергу треба розвивати себе замість намагання влитися у світ великих галерей та імен.