Ще одна художня робота у окупованому Донецьку була знищена. Йдеться про гіганську інсталяцію Перетворись! бельгійського художника камерунського походження Паскаля Мартіна Таю. Про це повідомили співробітники Фонду ІЗОЛЯЦІЯ на своєму сайті, зазначивши що трубу було підірвано.
Перетворись! – одна з найбільш масштабних робіт на території ІЗОЛЯЦІЇ у Донецьку, що була встановлена на заводський димохідної трубі. Висота цієї роботи дорівнювала – заввишки 50 метрів (враховуючи довжину труби).
Величезна інсталяція-труба «вилетіла в трубу» – така неіронічна гра слів.
Робота Паскаля Мартіна Таю апелювала до великої кропіткої праці жінок, які відновлювали Донбас у післявоєнний час. Жінки-робітниці, про роботу яких на фоні ідеологічної пропаганди було забуто, знову стали у центрі конфлікту, однак на сьогодні вже не історичного, а існуючого у сучасному вимірі. І вже зовсім не іронічним є те, що руйнації зазнала робота, що оспівує відновлення.
Скульптурні роботи Маші Куликовської Армія клонів та Homo bulla стали мішенями для бійців ДНР, на яких вони випробовують на точність та силу металевих куль.
Гіпсові та мильні жіночі тіла були створені авторкою щоб показати природні зміни, які відбуваються із людиною. За ідеєю Куликовської час та простір мали впливати на скульптури та змінювати їх так само, як час і простір впливають на саму людину. Однак, людська натура забрала таку можливість у тонких матерій, надавши цю змогу металу. Цікаво, що індустріальний пейзаж так само базується на металічних конструкціях. І роботи Маші Куліковської, і Паскаля Мартіна Таю, як і багато інших робіт, які було втрачено через військові дії (Банк та звукова інсталяція Потяг Леонардо Ерліха; Герої праці Гамлета Зіньковского; фотографії Наталії Павловської та інші) в цьому сенсі також були основані на металевому каркасі й були уписані у пост-індустральний пейзаж.
Мистецтво, що колись було інструментом оприлюднення суспільних травм, медіумом між історичним болісним минулим і людьми, що живуть у наш час, стало об’єктом війни, активним учасником своєї роботи як медіа.
Чим більше на цій території стає насилля, тим менше стає у цьому просторі мистецтва. У цьому сенсі фраза Гердера опублікована у Листах до заохочення гуманності ілюструє наскільки неможливою є міра сили та страждань. «Коли замовкнуть люди, кричатиме каміння», – зазначав він. Однак, і каміння, і власне територія, як і тіла Маші Куліковскої, віддані на поталу не лише часу.
У цьому сенсі назва гіпсових робіт Армія клонів дуже символічна, і в першу чергу не словом «армія», а саме словом «клони». Адже «клон» не здатен на рефлексію, переживання чи творіння. Солдат-клон – це персонаж; штучно створений генетично модифікований об’єкт, що призначений для служби у Великій армії Республіки під час Воєн клонів.
Цікаво, що більшість робіт, що було втрачено чи понівечено – роботи пов’язані з індустріальною спадщиною, роботи, що апелюють до тілесної та просторової пам’яті поколінь.
Німецька дослідниця Аляйда Ассман упевнена, що «із руйнацією місця його історія не припиняється; воно зберігає в собі матеріальні рештки, які стають елементами розповідей, а разом із тим вихідними точками нових культурних спогадів», а «обірвана передісторія, що розпізнається лише за слідами, може мати значення для наступних часів, а саме тоді, коли сучасність пізнає в минувшині момент заснування самої себе».
Однак, якою буде ця історія надалі?
Тема мистецтва та війни у культурному полі досить активно підіймається різними культурними менеджерами/менеджерками, активістами/активістками, митцями/мисткинями, художниками/художницями та іншими людьми. Питання, які їх хвилюють: чи може існувати культура у військовій зоні; яким чином культура може впливати/змінювати людей у зоні конфлікту. Але якою б не була полемічною ця дискусія, мистецтво з тих території все більше зникає. Зникає фізично і за допомогою сили. Перетворюючи індустріальні руїни на руїни (свідки й жертви) війни, нагамаючи стерти ту пам’ять, яка донедавна була життям.
