Маніфест кіборгів

Маніфест кіборгів: наука, технології та соціалістичний фемінізм кінця ХХ століття¹.

Іронічна мрія про спільну мову жінок в інтегральній мікросхемі

Цей розділ є спробою побудувати іронічний політичний міф з вірністю фемінізму, соціалізму та матеріалізму. Це буде радше богохульна вірність, аніж набожне релігійне вшанування. Здається, богохульство завжди вимагало дуже серйозного ставлення. Мені не відомо нічого кращого, що можна було б запозичити зі світсько-релігійних, євангелічних традицій американської політики, в тому числі з політики соціалістичного фемінізму. Богохульство захищає від моральної більшості всередині, але при цьому відстоює необхідність спільноти. Богохульство – це не відступництво. Іронія тут у суперечностях, які не розв’язуються в більше ціле навіть діалектично; в напруженому поєднанні двох несумісних речей, оскільки обидві (чи всі) необхідні та істинні. Іронія – в гуморі та грі всерйоз. Це також риторична стратегія та політичний метод, який, на мою думку, заслуговує більше пошани з боку соціалістичного фемінізму. В центрі моєї іронічної віри, мого богохульства – образ кіборга.

Кіборг – це кібернетичний організм, гібрид машини й організму, плід соціальної реальності і, разом з тим, плід вигадки. Соціальна реальність – це живі соціальні відносини, наша найважливіша політична конструкція, фікція, яка змінює світ. Міжнародний жіночий рух сконструював «досвід жінок», а також виявив і розкрив цей вирішальний колективний об’єкт. Такий досвід є фікцією і водночас вирішальним політичним фактом. Звільнення базується на конструюванні свідомості, на активному передчутті пригнічення, а отже й перспективи. Кіборг – це втілення фікції та живого досвіду, який змінює те, що вважалося досвідом жінок в кінці ХХ століття. Це боротьба на життя і на смерть, адже кордон між науковою фантастикою та соціальною реальністю – оптична ілюзія.

Сучасна наукова фантастика кишить кіборгами – істотами, які є одночасно тваринами і машинами, які живуть у двоїстому, природно-рукотворному світі. В сучасній медицині також повно кіборгів, поєднання організмів і машин, кожне з яких задумане як закодований пристрій такої сили й інтимності, яких не знала історія сексуальності. «Секс» кіборгів відтворює чарівне реплікативне бароко папоротей і безхребетних (така чудова природна профілактика гетеросексизму). Репродукція кіборгів відрізана від органічної репродукції. Сучасне виробництво виглядає як сон про колонізацію праці кіборгами, порівняно з яким кошмар тейлоризму є ідилією. Сучасна війна – це оргія кіборгів, скорочено К³I (керування-контроль-комунікація-інтелект) – 84-більйонна стаття витрат в оборонному бюджеті США 1984 року. Я стверджую, що кіборг – це вигадка, яка відображає нашу соціальну й тілесну реальність, а також ресурс уяви, багатий плідними зв’язками. Біополітика Мішеля Фуко – мляве передчуття геть не дослідженого поля кіборг-політики.

Наприкінці ХХ століття, у наш міфічний час, ми всі стали химерами, вигаданими сфабрикованими гібридами машин і організмів; коротше кажучи, ми – кіборги. Кіборг – це онтологія, яка дає нам політику. Кіборг – це конденсований образ уяви та водночас матеріальної реальності – двох сполучених центрів, які визначають будь-яку можливість історичної трансформації. У традиції західної науки та політики – традиції расистського, домінантного чоловічого капіталізму; традиції прогресу; традиції привласнення природи як ресурсу виробництва культури; традиції відтворення себе з відображення інших – відносини організму й машини були прикордонною війною. Ставками в цій війні були території виробництва, репродукції та уяви. Цей розділ обороняє насолоду від розмивання кордонів і відповідальність за їхнє спорудження. Це також спроба привнести в культуру й теорію соціалістичного фемінізму постмодерністську, ненатуралістичну модальність і утопічну традицію уявлення світу без ґендеру. Можливо, це світ без походження, а може навіть без кінця. Кіборг уособлює те, що не ввійшло в історію спасіння. Кіборг не відзначає дні в едипальному календарі, намагаючись загоїти жахливі тріщини ґендеру в утопії орального симбіозу чи постедипальному апокаліпсисі. Як стверджує Зоя Софуліс у Lacklein (неопублікованому рукописі про Жака Лакана, Мелані Кляйн і нуклеарну культуру), найстрашніші й, мабуть, найбільш обнадійливі монстри світу кіборгів утілені в неедипальних наративах з іншою логікою витіснення – і нам їх треба зрозуміти з метою виживання.

Кіборг – істота постґендерного світу, що не має нічого спільного з бісексуальністю, доедипальним симбіозом, невідчуженою працею чи іншими спокусами органічної цілісності, досягнутої остаточним привласненням сили частин вищою єдністю. Можна сказати, що кіборг не має власної історії в її західному розумінні, і це парадоксально – адже кіборг представляє жахливий апокаліптичний телос загостреного домінування Заходу в абстрактній індивідуалізації; скінченне «я», нарешті вивільнене від усіх залежностей; людину в космічному просторі. Історія походження в західному гуманістичному розумінні залежить від міфу про первинну єдність, повноту, блаженство й терор, втілених в образі фалічної матері, від якої всім треба відірватись – таким є завдання індивідуального розвитку та історії, двох потужних міфів-близнюків, найкраще зафіксованих у психоаналізі та марксизмі. Як показала Гіларі Кляйн, марксизм і психоаналіз через свої концепції праці, індивідуалізації та формування ґендеру прикуті до сюжету про первинну єдність, з якого доводиться видобувати відмінність і вписувати її в драму щораз більшого домінування над жінкою/природою. Кіборг обходить стадію первинної єдності – ідентифікації з природою в західному розумінні. Це його незаконна обіцянка, що може підважити його телеологію під знаком «Зоряних війн».

Кіборг безстрашно відданий пристрасті, іронії, інтимності та перверсії. Він опозиційний, утопічний і повністю позбавлений невинності. Більше не підвладний полярності публічного та приватного, кіборг визначає собою технологічний поліс, що частково базується на революції соціальних відносин в oikos’і, в домогосподарстві. Природа та культура переробляються – жодне з них більше не може бути ресурсом для привласнення чи асиміляції іншого. Відносини формування цілого з частин, в тому числі полярності ієрархічного домінування, поставлені під сумнів у світі кіборгів. На відміну від франкенштайнового монстра, кіборг не чекає, що батько врятує його відродженням Раю (інакше кажучи, конструюванням гетеросексуального друга, його дозавершенням в остаточне ціле, в місто й космічний простір). Кіборг не мріє про спільноту, збудовану за моделлю природної сім’ї – цього разу обійдеться без едипального проекту. Кіборг не впізнає Едемський сад: не будучи створеним з праху, він і не мріє про повернення в прах. Мабуть, через це мені й хочеться подивитися, чи здатні кіборги покласти край апокаліптичному поверненню до нуклеарного праху з маніакальною метою назвати Ворога. Кіборги не шанобливі; вони не пам’ятають космосу. Насторожено ставляться до холізму, але потребують зв’язку – здається, у них вроджене чуття політики єдиного фронту, тільки без передового загону. Головний клопіт з кіборгами – це, звісно, те, що вони є незаконними байстрюками мілітаризму та патріархального капіталізму, не кажучи вже про держсоціалізм. Байстрюк часто зраджує своїм витокам. Зрештою, не принципово, хто його батьки.

Я повернуся до наукової фантастики про кіборгів наприкінці цього розділу, а зараз хочу означити три вирішальні межові злами, що роблять подальший політично-фіктивний (політично-науковий) аналіз можливим. До кінця ХХ століття в американській науковій культурі кордон між людиною та твариною дав багато тріщин. Останні плацдарми унікальності осквернені, а то й взагалі перетворені на атракціон: мова, використання знарядь праці, соціальна поведінка, ментальні події – ніщо не може переконливо відділити людину від тварини. У багатьох людей відпала потреба в такому розподілі; ба більше, багато напрямів феміністичної культури схвалили насолоду поєднання людини з іншими живими істотами. Рухи за права тварин – це не ірраціональне запереченнями людської унікальності, а завбачливе усвідомлення зв’язку, що поєднує здискредитовану прірву між природою та культурою. Біологія та еволюційна теорія за останні два століття вивели сучасні організми в ранг об’єктів знання й одночасно звели межу між людьми та тваринами до тьмяного сліду в ідеологічній боротьбі чи професійних диспутах між науками про життя² та соціальними науками. У цьому контексті викладання християнського креаціонізму слід затаврувати як форму знущання над дітьми.

Біологічно-детерміністська ідеологія – лише одна з можливих позицій у науковій культурі, де відкрито обговорюється людська приналежність до світу тварин. Політичним радикалам лишається багато простору, щоб оскаржити значення прорваної межі³. Кіборг з’являється в міфі якраз в тому місці, де порушено кордон між людиною та твариною. Зовсім не відгороджуючи людей від інших живих істот, кіборги натякають на хвилююче і по-приємному тісне спарювання. Тваринність отримує новий статус у цьому циклі шлюбного обміну.

Друге розмите розрізнення – між тварино-людиною (організмом) і машиною. За докібернетичними машинами можна було якось прослідкувати: в машині завжди залишався привид духу. Цей дуалізм структурував діалог матеріалізму та ідеалізму, який був залагоджений через діалектичне дітище – «дух» чи «історію» (кому що до смаку). Головне те, що машини не вмикалися і не створювалися самі, не були автономними. Вони не могли втілити людську мрію, лише змавпувати її. Вони були не людиною-автором самої себе, а лише карикатурою на цю маскуліністичну⁴ мрію про самовідтворення. Вірити в протилежне вважалось параноєю. Та зараз ми вже не певні. Машини кінця ХХ століття зробили дуже неоднозначною різницю між природним і штучним, розумом і тілом, внутрішнім і зовнішньо сконструйованим – і багатьма іншими розрізненнями, що раніше застосовувались до організмів і машин. Як не тривожно це розуміти, наші машини жваві, самі ж ми – страшенно інертні.

Технологічний детермінізм – це лише один з ідеологічних просторів, освоєних переглянутими концепціями машини та організму як закодованих текстів, через які ми втягуємося в гру письма та прочитання світу⁵. Суцільна «текстуалізація» в постструктуралістській постмодерністській теорії проклиналася марксистським і соціалістичним фемінізмом за утопічне нехтування реальними відносинами домінування, що створюють підґрунтя для «гри» довільних прочитань⁶. Цілком слушно те, що постмодерністські стратегії на зразок мого міфу про кіборгів підривають силу-силенну природних єдностей (таких як «поезія», «примітивна культура», «біологічний організм»). Коротше кажучи, впевненість у тому, що вважається природою – джерелом одкровень і обітницею невинності – підірвана, і, мабуть, незворотно. Втрачено трансцендентний дозвіл на інтерпретацію, а разом з ним – і на онтологію, на якій базувалась західна епістемологія. Проте альтернатива не в цинізмі і не в безвір’ї, тобто не в якійсь із версій абстрактного існування на зразок такого технологічного детермінізму, де «машина» руйнує «людину» чи «текст» руйнує «змістовну політичну дію». Ким будуть кіборги – це радикальне питання, відповідь на яке є справою виживання. Політика є і в шимпанзе, і в артефактів, чому ж не в нас?

Третє розрізнення є підкласом другого: наша межа між фізичним і нефізичним дуже неточна. Популярні книжки з фізики, які розповідають про наслідки квантової теорії та принципу невизначеності, є науково-популярним аналогом романів видавництва «Арлекін»⁷ – маркером радикальної зміни білої американської гетеросексуальності: вони все перекручують, але тему обрали правильну. Сучасні машини – це принципово мікроелектронні пристрої: вони повсюди, і вони невидимі. Сучасна машинерія – зневажливий бог-вискочень, що насміхається зі всюдисущості й одухотвореності Батька. Кремнієвий чіп – поверхня для письма; воно витравлене на молекулярних терезах, які може похитнути лише атомарний шум – остання похибка в ядерних мітках. Хоча письмо, влада і технології – давні партнери в західній історії походження цивілізації, зменшення габаритів змінило наш досвід механізму. Як виявилось, у мініатюризації влади мале – не стільки прекрасне, скільки критично небезпечне, як у крилатій ракеті. Порівняйте телевізори 1950-х чи телекамери 1970-х з наручними екранами чи рекламованими сьогодні камерами розміром з долоню. Наші найкращі машини створені з сонячного світла; вони такі світлі і чисті, бо є чистим сигналом, електромагнітними хвилями, частиною спектру. А ще ці машини надзвичайно портативні й мобільні, що досягається ціною колосальних страждань людей у Детройті та Сінгапурі. Куди там людям – таким матеріальним, непрозорим – до цієї легкості. Кіборги – це ефір, квінтесенція.

Всюдисущість і невидимість кіборгів робить машини Сонячного поясу⁸ такими вбивчими. Їх тяжко розпізнати як політично, так і матеріально. Вони мають справу зі свідомістю – чи її симуляцією⁹. Це пливучі означники, що просуваються Європою у невеликих вантажівках: їх радше заблокує чаклунство неприкаяних Ґрінхемських жінок¹⁰, які так вправно зчитують силові павутини кіборгів, аніж баталії старих чиновників-маскуліністів, виборцям яких потрібне працевлаштування в сфері оборони. Кінець-кінцем, «найтвердішою» з наук є царина змішаних кордонів – чистих цифр, чистого духу, К³I, шифрування і збереження важливих таємниць. Нові машини такі легкі і чисті. Їхні інженери – сонцелюби, провідники нової наукової революції, пов’язаної з нічним маренням постіндустріального суспільства. Хвороби, викликані цими чистими машинами, – «не більше», ніж крихітний знак, в якому зашифровані зміни антигену імунної системи, «не більше», ніж досвід стресу. Моторні пальці «жінок Сходу», старе захоплення маленьких англосаксонських дівчаток ляльковими будинками та вимушена увага жінок до дрібниць – у цьому світі такі речі переходять в дещо інші виміри. Можливо, існує кіборг на ім’я Аліса, яка займається цими новими вимірами. Парадоксально, але можливо і таке, що саме неприродні жінки-кіборги, що виготовляють чіпи в Азії і водять хороводи в тюрмі Санта Рити¹¹, їхнє штучне ціле вкаже напрям ефективних опозиційних стратегій.

Отже, мій міф про кіборгів – це міф про порушені кордони, потужне злиття та небезпечні можливості, що їх могли б дослідити прогресивні люди в рамках необхідної політичної роботи. Одним із моїх засновків є те, що більшість американських соціалісток і феміністок помітили поглиблення дуалізмів розуму й тіла, тварини й машини, ідеалізму й матеріалізму в соціальних практиках, символічних формулюваннях і фізичних артефактах, пов’язаних з високими технологіями та науковою культурою. Від Одновимірної людини (Маркузе, 1964) до Смерті природи (Мерчант, 1980) прогресивні аналітичні ресурси наполягали на неминучості домінування техніки і закликали назад, до уявного органічного тіла, щоб об’єднати наш спротив у єдине ціле. Ще одним моїм засновком є те, що ніколи раніше потреба єдності людей, які протистоять всесвітньому посиленню домінування, не стояла так гостро, як сьогодні. Злегка збочений кут зору може полегшити нашу боротьбу за смисли, а також інші форми влади і задоволення в суспільствах технічної медіації.

З одного боку, світ кіборгів полягає в остаточному заґратуванні планети сіткою контролю; в остаточній абстракції, яку втілює апокаліпсис Зоряних війн, розпочатих в ім’я оборони; в остаточному привласненні жіночих тіл маскуліністичною оргією війни (Sofia, 1984). З іншого боку, світ кіборгів може зводитись до живих соціальних і тілесних реальностей, в яких люди не бояться власної спорідненості з тваринами та машинами, не бояться завжди часткових ідентичностей та суперечливих точок зору. При політичній боротьбі треба дивитися з двох боків одразу, бо кожен розкриває домінування та можливості, не мислимі в іншій позиції. Ілюзії, породжені одиничним поглядом, страшніші, ніж подвійне бачення чи багатоголові монстри. Кіборг-об’єднання монструозні та незаконні; за теперішніх політичних обставин годі сподіватися на більш потужний міф спротиву та реконсолідації. Мені подобається уявляти ЛАД (Ліверморську групу дії)¹² як своєрідну спільноту кіборгів, що спеціалізується на реалістичній конвертації лабораторій, у яких так нестямно втілюються в життя й вивергаються знаряддя технологічного апокаліпсису, і яке віддане побудові такої політичної форми, в якій відьми, інженери, старці, збоченки, християни, матері та леніністи об’єднуються на достатній для роззброєння держави час. Розкол неможливий – так називається група споріднених у моєму місті. (Спорідненість: пов’язаність не кров’ю, а вибором, тяжіння однієї хімічно-ядерної групи до іншою, авідність¹³).

Зламані ідентичності

Тепер стало важко означити той чи інший фемінізм одним прикметником – і навіть надокучливе вживання іменника не допоможе. Постало гостре усвідомлення виключення називанням. Ідентичності здаються суперечливими, неповними, оперативними. З тим, як нелегко далося визнання їхньої соціальної та історичної обумовленості, ґендер, раса й клас більше не здатні забезпечити фундамент віри в «сутнісну» єдність. Нема нічого, що саме по собі об’єднало б «осіб жіночої статі». Нема навіть такого стану, як «бути особою жіночої статі», бо вже сама ця надзвичайно складна категорія була створена в полемічних наукових дискурсах статі та інших соціальних практиках. Ґендерна, расова чи класова свідомість – це досягнення, до якого нас змусили жахливі історичні досвіди суперечливих реальностей патріархату, колоніалізму та капіталізму. І хто розуміється під «ми» у моїй власній риториці? На яких ідентичностях можна спорудити такий потужний політичний міф, як «ми», і що могло б мотивувати зарахування до такої колективності? У болісному розпорошуванні фемінізму (не кажучи вже про жінок) по всіх можливих лініях розлому поняття жінки вислизнуло і стало підставою для матриці домінування одних жінок над іншими. У мене, як і в багатьох інших (котрі, як і я, історично локалізовані в білих, професійно-середньокласових, жіночих, радикальних, північноамериканських тілах середнього віку), існує чимало підстав для кризи політичної ідентичності. Новітня історія значної частини американської лівиці та американського фемінізму відповідала на цю кризу безкінечними розколами та пошуками нової сутнісної єдності. У той же час дедалі більше визнається інша відповідь через коаліцію – спорідненість, а не ідентичність¹⁴.

Розглянувши особливі історичні моменти формування нового політичного голосу «кольорових жінок», Чела Сандовал розробила обнадійливу модель політичної ідентичності під назвою «опозиційна свідомість». Вона породжена навичками зчитування павутин влади тими, кому відмовлено в постійному членстві в соціальних категоріях раси, статі та класу. «Кольорові жінки» – назва, ще в зародку поставлена під сумнів тими, кого вона мала б інкорпорувати, а також історична свідомість, що позначає системний розрив з усіма ознаками Людини-чоловіка західної традиції. В ній конструюється така собі постмодерністська ідентичність з інакшості, відмінності та специфічності. Ця постмодерністська ідентичність цілком політична – що б там не казали про інші можливі постмодернізми. Суть опозиційної свідомості Сандовал – у суперечливих локалізаціях і гетерохронічних календарях, а не в релятивізмах і плюралізмах.

Сандовал наголошує на відсутності основоположного критерію, за яким можна ідентифікувати кольорову жінку і зауважує, що група визначається через свідоме привласнення заперечення. Приміром, чикана¹⁵ або чорна американка не мали можливості говорити ні від імені жінок, ні від імені чорних або чикано. Таким чином, вони були на дні каскаду заперечених ідентичностей, винесені за межі навіть таких привілейовано пригноблених авторизованих категорій, як «жінки та чорні», що заявляли про здійснення важливих революцій. Категорія «жінки» відкидала всіх небілих жінок, а категорія «чорного» – всіх нечорних, а заодно і чорних жінок. Не було також категорії «вона» – не було сингулярності, а лише море відмінностей між американськими жінками, які погодили свою історичну ідентичність як «американські кольорові жінки». Ця ідентичність визначила свідомо сконструйований простір, який не підтримує здатність діяти на підставі природної ідентифікації, а лише на підставі свідомої коаліції, близькості, політичної спорідненості. На відміну від «жінки» з деяких течій білого жіночого руху в США, тут нема натуралізації матриці – принаймні, це стає можливим завдяки силі опозиційної свідомості, яку відстоює Сандовал.
Міркування Сандовал слід розглядати як потужну настанову для фемінізму, яка виникла з усесвітнього розвитку антиколоніального дискурсу, що, так би мовити, розчиняв Захід і його найвищий продукт – не тварину, не варвара і не жінку, а чоловіка, автора космосу, ім’я якого – історія. З плином того, як орієнталізм деконструюється політично та семіотично, послаблюються окцидентальні ідентичності – включно з феміністичними¹⁷. Сандовал стверджує, що в кольорових жінок є шанс побудувати ефективну єдність, яка не дублюватиме імперіалістичні тоталізуючі революційні суб’єкти попередніх марксизмів і фемінізмів, які не мали справи з наслідками бурхливої поліфонії, породженої деколонізацією.

Кеті Кінґ акцентує межі ідентифікації та політичну/поетичну механіку ідентифікації, вбудованої в читання «поезії» – цієї генеративної серцевини культурного фемінізму. Кінґ критикує стійку тенденцію сучасних феміністок у різних «моментах» і «розмовах» у феміністичних практиках вибудовувати таксономію жіночого руху таким чином, що політичні тенденції одних здаються телосом цілого. Ці таксономії схильні переробляти феміністичну історію в такий спосіб, що вона здається ідеологічною боротьбою між злагодженими групами, яким вдалося протриматися в часі – особливо такими блоками, як радикальний, ліберальний чи соціалістичний фемінізми. Решта фемінізмів буквально поглинаються або маргіналізуються, переважно через побудову чіткої онтології чи епістемології¹⁸. Таксономії фемінізму створюють епістемології нагляду за відхиленнями від офіційного досвіду жінок. І, безумовно, «культура жінок», як і кольорові жінки – продукт, свідомо створений механізмом виникнення спорідненості. Ритуали поезії, музики та певних форм академічної практики посідають особливе місце, а політики раси та культури в американському жіночому русі тісно переплетені. Спільне досягнення Кінґ і Сандовал – це вміння скроїти поетичну/політичну єдність, не покладаючись на логіку привласнення, асиміляції і таксономічну ідентифікацію.

Теоретична та практична боротьба проти єдності-через-домінування чи єдності-через-інкорпорування іронічно підриває не лише виправдання патріархату, колоніалізму, гуманізму, позитивізму, есенціалізму, сцієнтизму та інших горезвісних -ізмів, а й усі посягання на органічну чи природну позицію. Я вважаю, що радикальний і соціалістичний/марксистський фемінізми також підірвали свої/наші власні епістемологічні стратегії і що це принципово важливий крок для уявлення можливих єдностей. Залишається перевірити, чи всі «епістемології», якими їх знали політичні люди Заходу, підведуть нас у справі побудови ефективних спільностей.

Важливо зазначити, що намагання створити революційні позиції, епістемології як досягнення людей, які віддано змінюють світ, були частиною процесу, що показував межі ідентифікації. Їдкі знаряддя постмодерністської теорії та конструктивні інструменти онтологічного дискурсу про революційних суб’єктів можна розглядати як іронічних союзників у справі руйнування західних суб’єктів в інтересах виживання. Ми з болем усвідомлюємо, що значить мати історично сконструйоване тіло. Але втрата невинності від самого початку значить, що немає вигнання з Раю. Разом з наївністю невинності наша політика втрачає індульгенцію вини. Як мав би виглядати інший політичний міф соціалістичного фемінізму? Який тип політики міг би включити часткові, суперечливі, завжди відкриті конструкції особистих та колективних суб’єктів і при цьому заслуговувати на довіру, бути ефективним та, парадоксально, соціалістично-феміністичним?

Я не знаю іншого моменту історії, коли потреба політичної єдності для ефективного спротиву домінуванням «раси», «ґендеру», «сексуальності» та «класу» стояла гостріше. Я також не знаю іншого моменту історії, коли той тип єдності, який ми можемо збудувати, був би можливим. Жодна з «нас» більше не має символічної чи матеріальної здатності диктувати форму реальності жодній з «них». Принаймні, ми не можемо заявляти про власну невинність у практиці таких домінувань. Білі жінки, включно з соціалістичними феміністками, відкрили (точніше, були примушені до цього вереском і копняками) небезневинність категорії «жінка». Це усвідомлення змінює географію всіх попередніх категорій; воно змінює їхні властивості так, як тепло змінює властивості крихкого протеїну. Кіборг-феміністки повинні довести, що «ми» більше не хочемо природної матриці єдності і що жодна конструкція не є цілим. Невинність і вихідне наполягання на жертовності як на єдиній підставі проникнення в суть наробили багато шкоди. Та сконструйований революційний суб’єкт повинен змусити людей кінця ХХ століття зупинитись і задуматись. У стиранні ідентичностей і в рефлексивних стратегіях їхнього конструювання відкривається можливість зіткати щось відмінне від захисного кожуха на наступний день після апокаліпсису, яким так по-пророчому закінчується історія спасіння.

Як марксистські/соціалістичні фемінізми, так і радикальні фемінізми одночасно натуралізували і змінили властивості категорії «жінка» та усвідомлення соціальних життів «жінок». Мабуть, схематична карикатура може висвітлити обидва типи рухів. Марксистський соціалізм вкорінений в аналізі найманої праці, що виявляє класову структуру. Наслідком відносин найманої праці є системне відчуження, адже робітниця відділена від (sic) продукту, який виробляє. Абстракція та ілюзія керують знанням, домінування керує практикою. Праця – це особливо привілейована категорія, яка дозволяє марксистці подолати ілюзію і знайти таку точку зору, яка необхідна для зміни світу. Праця – процес олюднення, в якому народжується людина; праця – онтологічна категорія, що допускає знання суб’єкта, а отже, знання поневолення та відчуження.

У своїй дочірній вірності соціалістичний фемінізм виграв від союзу з базовими аналітичними стратегіями марксизму. Головним досягненням і марксистських, і соціалістичних феміністок було розширення категорії праці і включення того, що роблять (деякі) жінки, навіть коли відносини найму підкоряються більш всеохопному погляду на працю через капіталістичний патріархат. Зокрема, жіноча надомна робота та загалом діяльність жінок як матерів (тобто репродукція в розумінні соціалістичного фемінізму) ввійшли в теорію на підставах аналогії до марксистського поняття праці. Тут єдність жінок опирається на епістемологію, підґрунтям якої є онтологічна структура «праці».

Марксистський/соціалістичний фемінізм не «натуралізує» єдність; це можливе досягнення, що базується на можливій позиції, вкоріненій в соціальних відносинах. Есенціалістський рух полягає в онтологічній структурі праці чи її аналога – жіночої діяльності¹⁹. Для мене складністю є спадковість марксистського гуманізму, з його переважно західним «я». Внесок цих формулювань – наголос на повсякденній відповідальності реальних жінок за побудову єдностей, а не їхню натуралізацію.

Та версія радикального фемінізму, яку пропонує Кетрін МакКіннон, сама по собі є карикатурою на тенденції привласнення, асиміляції, тоталізації в західних теоріях про дію як основу ідентичності²⁰. Буде фактологічно і політично хибним уподібнювати різні «моменти» та «розмови» недавніх жіночих політик, названих радикальним фемінізмом, до версії МакКіннон. Але телеологічна логіка її теорії показує, як епістемологія та онтологія – включно з їхніми запереченнями – стирають відмінність або наглядають за нею. Одним з наслідків МакКіннонівської теорії є переписування історії поліморфного поля під назвою «радикальний фемінізм». Головним наслідком є виробництво досвіду, жіночої ідентичності – цього апокаліпсису всіх революційних точок зору. Тобто тоталізація, вбудована в цю байку радикального фемінізму, сягає свого кінця – єдності жінок – нав’язуючи досвід і засвідчення радикального небуття. Марксистська/соціалістична феміністка вважає свідомість досягненням, а не природним фактом. Теорія МакКіннон усуває деякі складнощі, вбудовані в гуманістично-революційні теми, але робить це ціною радикального редукціонізму.

МакКіннон доводить, що фемінізм успадкував відмінну від марксистської стратегію, що насамперед розглядає не структуру класу, а структуру статі/ґендеру та породжені нею відносини – встановлення та привласнення жіночої сексуальності чоловіками. Парадоксально, але маккіннонівська «онтологія» конструює не-суб’єкта, не-істоту. «Жінка» починається з бажання іншого, а не з власної праці. Звідси авторка розвиває теорію свідомості, в якій нав’язується те, що можна вважати досвідом «жінок» – все, що позначає сексуальну наругу, навіть сам «секс» – оскільки він стосується «жінок». Феміністична практика – це конструювання цієї форми свідомості, тобто знання себе, якої нема.

У цьому фемінізмі сексуальне привласнення помилково має епістемологічний статус праці – тобто точки, з якої має витікати аналіз, здатний призвести до зміни світу. Та наслідком структури статі/ґендеру є сексуальна об’єктивізація, а не відчуження. В полі знання результатом сексуальної об’єктивізації є ілюзія та абстракція. Та жінка не просто відчужена від свого продукту, а по суті не існує як суб’єкт і навіть потенційний суб’єкт, оскільки завдячує своїм існуванням у ролі жінки сексуальному привласненню. Бути створеною бажанням іншого – це не те саме, що бути відчуженою від свого продукту.

Маккіннонівська радикальна теорія досвіду тоталізує до крайнощів; вона не стільки маргіналізує, скільки викреслює авторитет будь-якої іншої політичної мови чи дії жінок. Це тоталізація, яка створює те, що не вийшло навіть у західного патріархату – феміністичну свідомість не-існування жінок, їхнього існування лише як продукту чоловічого бажання. На мою думку, МакКіннон правильно доводить, що жодна з марксистських версій ідентичності не може стати надійною основою єдності жінок. Але розв’язуючи проблему суперечностей будь-якого західного революційного суб’єкта з феміністичною метою, вона розвиває ще більш авторитарну доктрину досвіду. Якщо моє невдоволення оціалістичною/марксистською позицією полягає в її ненавмисному стиранні багатоголосої, незасвоюваної, радикальної відмінності, що стала явною в антиколоніальних дискурсі та практиці, то маккіннонівське навмисне стирання всіх відмінностей засобами «первинного» не-існування жінок не заспокоює.

У моїй таксономії, яка, як і будь-яка таксономія, переписує історію, радикальний фемінізм може пристосувати всі види діяльності жінок, які соціалістичні феміністки називають працею, лише в тому випадку, якщо їх можна якось сексуалізувати. Репродукція має різні відтінки значень у двох тенденціях – одна базується на праці, інша на сексі, але обидві звертаються до наслідків домінування та незнання соціальної та особистої реальності «хибною свідомістю».

Окрім усіх складностей чи раціональних пропозицій у дискусії окремо взятих авторок ані марксистська, ані радикально феміністична точки зору не намагалися включити статус часткового пояснення: обидві симетрично створюють тотальності. Саме цього і вимагає західне пояснення – як інакше «Західній» авторці чи авторові інкорпорувати своїх інших? Кожне намагається анексувати інші форми домінування, розширюючи свої базові категорії через аналогію, просте перелічування або додавання. Зніяковіле мовчання на тему раси серед білих радикальних і соціалістичних феміністок було головним, спустошливим політичним наслідком. Історія та багатоголосся губляться в політичних таксономіях, які намагаються вибудувати генеалогії. Не було структурного місця для раси (і ще багато чого) в теорії, яка взялася показати конструювання категорії жінки та соціальної групи жінок як уніфікованого чи придатного до тоталізації цілого. Структура моєї карикатури виглядає так:

соціалістичний фемінізм – структура класу // найманої праці // відчуженої праці,
за аналогією репродукція, з розширенням стать, з доповненням раса

радикальний фемінізм – структура ґендеру // сексуальне присвоєння // об’єктивізація

секс, за аналогією праця, з розширенням репродукція, з доповненням раса

В іншому контексті французька теоретик Юлія Кристева стверджувала, що жінки як соціальна група виникли після Другої світової війни, разом з такою групою, як молодь. Її датування сумнівне, але зараз ми привчені згадувати, що в якості об’єктів знання та історичних акторів «раса» існувала не завжди, «клас» має свою історичну ґенезу, а «гомосексуали» досить молоді. Не випадково, що символічна система чоловічої сім’ї – а отже, суть жінки – ламається в той же момент, коли мережі зв’язків між людьми на планеті стають безпрецедентно множинними, обтяженими та складними. Поняття «розвиненого капіталізму» неадекватно передає структуру цього історичного моменту. По «західних» мірках, на кону – кінець людини. Не випадково, що жінка розпадається на жінок у наш час. Мабуть, по суті соціалістичні феміністки не винні у створенні есенціалістської теорії, яка придушила несхожість жінок та їхні суперечливі інтереси. Гадаю, нам просто треба було забезпечити собі голос – хоча б через нерефлексивну участь у логіці, мовах і практиках білого гуманізму та пошук єдиного підґрунтя домінування. Тепер у нас менше виправдань. Але в усвідомленні наших провалів ми ризикуємо скотитися в безмежну відмінність і відмовитися від тяжкого завдання створити конкретний, реальний зв’язок. Певні відмінності носять характер гри, інші – це полюси світу історичних систем домінування. «Епістемологія» полягає в тому, щоб знати різницю.

Інформатика домінування

У цьому посяганні на епістемологічну та політичну позицію я б хотіла змалювати картину можливої єдності – картину, що завдячує своїм існуванням соціалістичним і феміністичним принципам побудови. Рамка мого ескізу встановлена мірою та важливістю перерозподілу світових соціальних відносин, пов’язаних з наукою і технологіями. Я виступаю за політику, що базується на вимогах фундаментальних змін у природі класу, раси та ґендеру в новій системі світового порядку – аналогічній у своїй новизні та масштабі до тієї, що була створена індустріальним капіталізмом. Ми переживаємо перехід від органічного, індустріального суспільства до поліморфної інформаційної системи – від «працюють всі» до «грають всі» – при чому грають на смерть. Матеріальні та ідеологічні дихотомії можна висловити наступною схемою переходу від старих комфортних ієрархічних домінувань до страшних мереж, які я називаю інформатикою домінування:

Цей перелік пропонує кілька цікавих речей²¹. По-перше, об’єкти праворуч не можна кодувати як «природні», усвідомлення чого також підриває натуралістичне кодування списку ліворуч. Нам немає вороття ні ідеологічно, ні матеріально. Справа не лише в тому, що «бог помер» – померла ще й «богиня». Або ж обоє реанімовані в світах, заряджених політиками мікроелектроніки та біотехнології. Про об’єкти на зразок біотичних факторів треба мислити не в термінах природних властивостей, а в категоріях конструювання, межових обмежень, швидкостей потоку, системних логік, затрат на зменшення обмежень. Сексуальна репродукція – один вид репродуктивних стратегій серед багатьох, з витратами та перевагами, що залежать від системного середовища. Ідеології сексуальної репродукції більше не мають підстав, щоб апелювати до понять сексу та сексуальних ролей як органічних проявів природних об’єктів на зразок організму чи сім’ї. Цей підхід буде викрито як ірраціональний, і, за іронією, топ-менеджери корпорацій, що читають Playboy, та радикальні феміністки, що виступають проти порнографії, опиняться в одному ліжку, разом викриваючи ірраціоналізм.

Подібним чином раса, ідеології людського розмаїття мають бути сформульовані в категоріях регулярних параметрів – як групи крові чи бали IQ. Звертатися до таких понять, як «примітивне» чи «цивілізоване», – «ірраціонально». Для лібералів і радикалів пошук нових соціальних систем поступається місцем новій практиці «експериментальної етнографії», в якій органічний об’єкт розсіюється увагою до гри письма. На рівні ідеології ми бачимо переклади расизму та колоніалізму на мову розвиненого і недорозвиненого, на показники та обмеження модернізації. Про будь-які об’єкти чи осіб можна мислити в категоріях розбирання чи повторного збирання – «природна» архітектура жодним чином не стримує системне проектування. Цей елементарний факт «пізнього капіталізму» засвідчують фінансові райони всіх міст світу, а також експортно орієнтовані зони виробництва та зони вільної торгівлі. Весь світ об’єктів, що можуть науково пізнаватися, потрібно сформулювати як проблему комунікаційної інженерії (для менеджерів) і теорій тексту (для тих, хто буде опиратися). І те, й інше – кіборг-семіології.

Варто бути готовими до того, що стратегії контролю сконцентруються на межових станах та інтерфейсах, на перепускній спроможності кордонів, а не на цілісності натуральних об’єктів. «Цілісність» і «прямота» західних суб’єктів звільняють місце для процедур прийняття рішень і систем експертів. Приміром, стратегії контролю, що застосовуються до здатності жінок народжувати нових людей, переростуть у мови контролю народжуваності і максимізації досягнення цілей при індивідуальному прийнятті рішень. Стратегії контролю будуть сформульовані в термінах показників, затрат на амортизацію, ступенів свободи. Людських істот, як і будь-які інші компоненти чи підсистеми, потрібно локалізувати всередині системної архітектури, де базовими режимами функціонування є ймовірність і статистика. Об’єкти, простори чи тіла не є священними самі по собі; будь-який компонент можна сполучити з будь-яким іншим, якщо задати правильний стандарт, правильний код для опрацювання сигналів спільною мовою. Обмін у цьому світі виходить за межі універсального перекладу, здійснюваного капіталістичними ринками, які так гарно проаналізував Маркс. Привілейована патологія, що впливає на всі види компонентів у цьому світі, – стрес, комунікативний розлад (Hogness, 1983). Кіборг не є суб’єктом біополітики Фуко; кіборг симулює політику – а це значно потужніша справа.

Такого типу аналіз наукових і культурних об’єктів знання, що історично виникали з часів Другої світової війни, готує нас до того, щоб помітити певну важливу неадекватність феміністичного аналізу: він функціонує так, ніби ще досі актуальні органічні, ієрархічні дуалізми, що панують в дискурсі «Заходу» з часів Арістотеля. Вони канібалізовані, або, як би сказала Зоя Софія (Софуліс), «технозасвоєні». Дихотомії розуму й тіла, тварини й людини, організму й машини, публічного й приватного, природи й культури, чоловіків і жінок, примітивного й цивілізованого розглядаються ідеологічно. Теперішня ситуація жінок – це їхня інтеграція/експлуатація в світову систему виробництва/репродуктиції та комунікації, що зветься інформатикою домінування. Дім, місце роботи, ринок, суспільна арена, саме тіло – все це може розсипатись і поєднатися у майже безкінечний, поліморфний спосіб, зі значними наслідками для жінок та інших – наслідками, які самі по собі є дуже різними для різних людей і які роблять потужні опозиційні міжнародні рухи тяжкоуявлюваними і життєво необхідними. Один із важливих шляхів реконструкції соціалістично-феміністичної політики пролягає через теорію та практику, адресовану соціальним відносинам науки та технології, з обов’язковим урахуванням системи міфів та значень, що структурують нашу уяву. Кіборг – це свого роду розбирання та повторне збирання, постмодерне колективне та особисте «я». Саме це «я» повинні кодувати феміністки.

Телекомунікаційні науки та біотехнології – це ключові знаряддя перекроєння наших тіл. Такі знаряддя втілюють і нав’язують нові соціальні відносини для жінок всього світу. Технології та наукові дискурси можна частково зрозуміти як формалізації, тобто застиглі моменти плинних соціальних інтеракцій, що їх формують, але їх також треба розглядати як інструменти нав’язування значень. Кордон між знаряддям і міфом, інструментом і поняттям, історичними системами соціальних відносин та історичними анатоміями можливих тіл, включаючи об’єкти знання, ‒ розмитий. Дійсно, міф і знаряддя взаємно формують одне одного.

Більше того, телекомунікаційні науки та сучасні біології створені спільним рухом – залученням світу в проблему кодування, пошук спільної мови, в якій зникає будь-який опір інструментальному контролю, а будь-яку гетерогенність можна піддати розбиранню, повторному збиранню, інвестиції та обміну.

У телекомунікаційних науках залучення світу в проблеми кодування можна проілюструвати теоріями кібернетичних (керованих зворотним зв’язком) систем, що застосовуються в телефонії, комп’ютерному дизайні, розміщенні озброєння чи створенні та підтримці баз даних. В кожному з цих випадків відповідь на ключові питання спирається на теорію мови та контролю; ключова операція визначає інтенсивність, напрям і ймовірність потоку величини, яку називають «інформацією». Світ розбитий кордонами, які диференційовано пропускають інформацію. Інформація – це всього лише вимірюваний елемент (одиниця, основа єдності), який дає можливість універсального перекладу, а отже, розплутує інструментальну силу (під назвою «ефективна комунікація»). Найбільшою загрозою такої сили є переривання комунікації. Будь-який системний розлад – функція стресу. Основи цієї теорії можна стисло викласти в метафорі К³I (керування-контроль-комунікація-інтелект) – військовому символі теорії експлуатації.

В сучасних біологіях переклад світу в проблеми кодування можна проілюструвати молекулярною генетикою, екологією, біосоціальною еволюційною теорією та імунобіологією. Організм переклали в проблеми генетичного кодування та зчитування. Біотехнології – технології написання – мають великий вплив на дослідження²². В певному розумінні, організми перестали існувати як об’єкти знання, звільняючи дорогу біотичним факторам, тобто спеціальним видам пристроїв опрацювання інформації. Аналогічні кроки в екології можна простежити, якщо дослідити історію та застосування поняття екосистеми. Імунобіологія та близькі до неї медичні практики прекрасно демонструють привілейованість систем кодування та розпізнавання в якості наших об’єктів знання і конструктів тілесної реальності. Біологія тут є свого роду шифруванням. Дослідження – це в будь-якому разі своєрідна розвідка. Іронія зашкалює. Система в стані стресу ходить косо-криво; її комунікативні процеси порушені; їй не вдається розпізнати різницю між собою та іншим. Людські діти з серцями бабуїнів викликають всенародну національну стурбованість – у борців за права тварин щонайменше таку ж, як і в поборників чистоти людського роду. В США геї та споживачі ін’єкційних наркотиків – «привілейовані» жертви жахливої хвороби імунної системи, що маркує (наносить на тіло) зміщення кордонів і моральне забруднення (Treichler, 1987).

Та ці екскурси в телекомунікаційні науки та біологію залишаються на рівні високих абстракцій; лишається приземлена, головним чином економічна реальність, яка підкріплює моє твердження про те, що ці науки та технології є ознакою фундаментальної трансформації в структурі нашого світу. Технології комунікації залежать від електроніки. Сучасні держави, транснаціональні корпорації, військова сила, апарати держав загального добробуту, системи сателітів, політичні процеси, фабрикування уяви, системи контролю праці, медичне конструювання наших тіл, комерційна порнографія, міжнародний поділ праці та релігійний євангелізм тісно зав’язані на електроніці. Мікроелектроніка – це технічна основа симулякрів, тобто копій без оригіналів.

Мікроелектроніка грає роль посередника при переведенні праці в робототехніку і обробку слів, сексу – в генну інженерію та репродуктивні технології, і розуму – в штучний інтелект і процедури прийняття рішень. Новітні біотехнології зачіпають більше, ніж людське відтворення. Біологія як потужна інженерна наука для перепроектування матеріалів і процесів має революційні наслідки для промисловості – станом на сьогодні, мабуть, найочевидніші в сферах ферментації, сільської промисловості та енергетики. Телекомунікації та біологія – це конструкти природно-технічних об’єктів знання, в яких ретельно розмивається відмінність між машиною та організмом; розум, тіло та інструмент перебувають у дуже інтимних стосунках. Схоже на те, що «мультинаціональна» матеріальна організація виробництва і відтворення повсякденного життя та символічна організація виробництва й відтворення культури й уяви – однаково причетні. Образи базису та надбудови, публічного та приватного, матеріального та ідеального, що стоять на сторожі кордонів, ще ніколи не виглядали такими слабкими.

Я скористалася образом жінок в інтегральній схемі Рейчел Ґроссман, щоб означити ситуацію жінок у світі, так сильно перебудованому соціальними відносинами науки та технологій²³. Я вжила випадкове нагромадження слів «соціальні відносини науки та технології», щоб показати, що ми маємо справу не з технологічним детермінізмом, а з історичною системою, яка залежить від структурованих взаємин між людьми. Та ця фраза повинна також вказувати на те, що наука й технології забезпечують свіжі ресурси влади, що нам потрібні свіжі ресурси аналізу та політичної дії (Latour, 1984). Певна реорганізація раси, сексу та класу, пов’язана з соціальними відносинами на забезпеченні високих технологій, може зробити соціалістичний фемінізм більш адекватним для ефективної прогресивної політики.

«Економіка домашньої роботи» поза «домом»

«Нова індустріальна революція» створює новий робітничий клас, а також нові сексуальності та національності. Надзвичайна мобільність капіталу та новопосталий міжнародний поділ праці переплітаються з виникненням нових спільнот і послабленням звичних угрупувань. Ці тенденції не нейтральні в плані ґендеру та раси. Білі чоловіки в розвинених індустріальних суспільствах знову під постійною загрозою втрати роботи, водночас жінки не зникли зі списків затребуваних працівників, як чоловіки. Справа не просто в тому, що жінки з країн «третього світу» – це першочергова робоча сила для транснаціональних корпорацій, які працюють з науковими розробками в експортно орієнтованих секторах, особливо в електроніці. Картина більш системна: вона включає репродукцію, сексуальність, культуру, споживання та виробництво. Показово, що в Кремнієвій долині, де життя багатьох жінок зав’язане на працевлаштуванні в залежних від електроніки секторах, їхня повсякденна реальність включає гетеросексуальну моногамність, догляд за дітьми, віддаленість від далеких родичів чи більшості інших форм традиційної спільноти, високу ймовірність самотності і надзвичайну економічну вразливість із віком. Національне та расове розмаїття жінок у Кремнієвій долині структурує мікрокосм конфліктуючих відмінностей в культурі, моделях сім’ї, релігії, освіті та мові.

Річард Ґордон назвав цю ситуацію «економіка домашньої роботи»²⁴. Він включає феномен буквальної хатньої роботи, що виник у зв’язку зі збиранням електроніки, але поняттям «економіка домашньої роботи» Ґордон намагається означити все те реструктурування праці, що набуває характеристик донедавна жіночої праці – роботи, яку в буквальному сенсі виконують лише жінки. Робота перевизначається як жіноча і як фемінізована , безвідносно до того, виконують її чоловіки чи жінки. Бути фемінізованими – це стати надзвичайно вразливими; тими, кого можна розібрати, повторно зібрати, використовувати як резервну робочу силу; тими, кого вважають радше слугами, ніж робітниками; це означає залежати від таких графіків на роботі і поза нею, коли нормований робочий день є знущанням; провадити існування, яке завжди межує з непристойністю, бути «не в своїй тарілці» і легко зводитись до сексу. Декваліфікація – стара стратегія, що по-новому застосовується до раніше привілейованих робітників. Тим не менше, економіка домашньої роботи не відсилає до масштабних декваліфікацій і не відкидає того, що виникають нові сфери високих кваліфікацій – навіть для жінок і чоловіків, для яких до цього професійна зайнятість була недоступною. Це поняття радше вказує на те, що фабрика, дім і ринок інтегруються на новому рівні і що місця жінок вирішальні – їх треба аналізувати на предмет відмінностей між жінками та змісту відносин між чоловіками та жінками в різних ситуаціях.

Економіка домашньої роботи як всесвітня капіталістична організаційна структура можлива завдяки новітнім технологіям (але не вони її зумовили). Успіх нападу на відносно привілейовані, переважно білі робочі місця чоловіків, яких захищали профспілки, пов’язаний зі здатністю нових телекомунікацій інтегрувати та контролювати працю всупереч ропорошенню і децентралізації. Жінки відчули на собі наслідки новітніх технологій і в тому, як втратили сімейне (чоловіче) утримання (якщо у них взагалі був цей привілей білих), і в характері власного працевлаштування, що стало більш капіталомістким – як офісна робота чи догляд вдома.

Нові економічні та технологічні структури також пов’язані з занепадом держави загального добробуту і посиленням вимоги до жінок забезпечити як власний побут, так і побут чоловіків, дітей та літніх людей. Фемінізація бідності, породжена згортанням держави загального добробуту та економікою домашньої роботи, в якій постійна зайнятість стає винятком і підкріплюється ймовірністю того, що жіноча зарплатня не буде вирівняна за рахунок чоловічого доходу на утримання дітей, вимагає невідкладної уваги. Причини появи домогосподарств, на чолі яких стоять жінки, різняться в залежності від раси, класу та сексуальності; але зростання їхньої невизначеності – основа коаліцій жінок у багатьох питаннях. Той факт, що жінки регулярно займаються побутом в силу вимушеного материнського статусу, далеко не новий – новим є тип інтеграції в загальну капіталістичну систему та зростаючу військову економіку. Приміром, американські чорні жінки, яким вдалося позбутися (заледве) оплачуваної хатньої роботи і багато з яких зараз працюють в офісах, відчувають на собі специфічний тиск – це суттєво вплинуло на постійну вимушену бідність працевлаштованих чорних. Жінки підліткового віку в індустріалізованих регіонах «третього світу» дедалі частіше є єдиним чи головним джерелом заробітку своїх сімей, а доступ до землі стає ще більш сумнівним. Ці тенденції мають значні наслідки для психодинаміки і політики ґендеру та раси.

У рамках трьох головних стадій капіталізму (комерційний/ранньоіндустріальний, монопольний, мультинаціональний), що пов’язані з націоналізмом, імперіалізмом і мультинаціоналізмом і співвідносяться з трьома домінуючими естетичними періодами реалізму, модернізму та постмодернізму в Джеймісона, я б сказала, що специфічні форми сімей діалектично пов’язані з формами капіталу та їхніми політичними та культурними атрибутами. Незважаючи на проблематичність і нерівність у реальному житті, ідеальні форми цих сімей можна схематизувати як (1) патріархальна нуклеарна сім’я, побудована на дихотомії публічного та приватного, що супроводжується білою буржуазною ідеологією відокремлених сфер та англо-американським буржуазним фемінізмом зразка ХІХ століття; (2) сучасна сім’я, опосередкована (чи нав’язана) соціальною державою та інституціями на зразок сімейного підряду з розквітом гетеросексуальних а-феміністичних ідеологій включно з їхніми радикальними версіями, які втілює Ґрінвіч Віледж²⁵ часів Першої світової війни; (3) «сім’я» з економікою домашньої роботи – з її оксюморонною структурою очолених жінками домогосподарств, вибухом фемінізмів і парадоксальною інтенсифікацією та ерозією самого ґендеру.

Ось контекст, у якому проекції структурного всесвітнього безробіття, зумовленого новітніми технологіями, є частиною загальної картини економіки домашньої роботи. У міру того, як робототехніка та подібні технології позбавляють роботи чоловіків у розвинених країнах і загострюють нестачу чоловічих робочих місць у процесі розвитку «третього світу», як автоматизація стає правилом навіть у країнах з надлишком робочої сили, посилюється фемінізація праці. Чорні жінки в США вже давно знайомі зі структурним недопрацевлаштуванням («фемінізацією») чорних чоловіків і власною надзвичайною вразливістю в найманій економіці. Вже давно не секрет, що сексуальність, репродукція, сім’я та життя в спільноті переплетені з економічною структурою найрізноманітнішими зв’язками, що також диференціювало ситуації білих і чорних жінок. Ще більшій кількості жінок і чоловіків доведеться мати справу з подібними ситуаціями, що зробить кросґендерні і кросрасові союзи в питаннях забезпечення основ життєдіяльності (з або без роботи) необхідними, а не просто бажаними.

Новітні технології значною мірою повпливали також на нестачу їжі та виробництва харчів у світі. За підрахунками Рей Рессор Бламберґ, жінки виготовляють близько 50 відсотків світової їжі²⁶. Жінки в принципі позбавлені благ високотехнологічної комодифікації їжі та сільськогосподарських культур, що використовуються як джерела енергії, їхній побут став ще більш складним, оскільки відповідальність за забезпечення їжею не зменшилася, а ситуація репродукції є ще більш складною. Технології «зеленої революції» взаємодіють з іншими високотехнологічними промисловими виробництвами, вносячи зміни в ґендерний поділ праці та диференційовані ґендерні міграційні схеми.

Новітні технології здаються глибоко задіяними в формах «приватизації», які аналізувала Розалінд Печескі: мілітаризація, праві ідеології та політики сім’ї, посилене визначення корпоративної (і державної) власності як приватної – тісно взаємодіють²⁷. Нові телекомунікації грають вирішальну роль у викоріненні «громадського життя». Це сприяє стрімкому зростанню постійного високотехнологічного військового істеблішменту за економічний і культурний рахунок більшості людей, але особливо жінок. Технології на зразок відеоігор або мініатюрних телевізорів здаються вирішальними у виробництві сучасних форм «приватного життя». Культура відеоігор суттєво орієнтована на індивідуальне змагання та міжпланетну боротьбу. Вона створює високотехнологічні, ґендерні форми уяви, в яких можна спостерігати за руйнуванням планети та науково-фантастичною втечею від її наслідків. Мілітаризується не тільки наша уява – це неминуче стосується й інших реальностей електронної та ядерної війни. Це технології, які обіцяють повну мобільність та ідеальний обмін – і мимоволі роблять можливим туризм, цю ідеальну практику мобільності й обміну, що постає як одна з найпотужніших галузей світової економіки.

Новітні технології впливають на соціальні відносини як сексуальності, так і репродукції, хоча не завжди в однаковий спосіб. Тісні зв’язки між сексуальністю та інструментальністю, розуміння тіла як свого роду приватної насолоди та машини для максимізації користі добре описані в історіях соціобіологічного походження, де наголошуються генетичні підрахунки і пояснюється неминуча діалектика чоловічих і жіночих ґендерних ролей²⁸. Ці соціобіологічні історії залежні від високотехнологічного погляду на тіло як на біотичний фактор чи кібернетичну систему комунікацій. Одна з багатьох трансформацій репродуктивних ситуацій – медична: в межах жіночого тіла тепер допускаються «візуалізація» та «втручання». Звісно ж, питання того, хто контролює інтерпретацію тілесних меж у медичній герменевтиці, є головним для фемінізму. Гінекологічне дзеркало було символом жінок, які боролися за право на власне тіло в 70-х; але цей саморобний інструмент не здатний виразити політику тіла, потрібну нам при зіткненні з реальністю практик кіборг-репродукції. Самопоміч недостатня. Технології візуалізації нагадують про таку важливу культурну практику, як полювання з фотокамерою та хижацьку природу фотосвідомості²⁹. Стать, сексуальність і репродукція є центральними акторами високотехнологічних систем міфів, які структурують наші уявлення в питаннях особистих і соціальних можливостей.

Ще одним критичним аспектом соціальних відносин новітніх технологій є переформулювання очікувань, культури, роботи і репродукції для масштабних сегментів наукової та технічної робочої сили. Головна соціальна та політична небезпека – це формування суто бімодальної соціальної структури, де маси жінок і чоловіків усіх національностей – але найбільше кольорові люди – прикуті до домашньої роботи, кількох різновидів неграмотності, загального надміру та безсилля. І все це контролюються різноманітними репресивними апаратами – від розваг до нагляду та усунення. Адекватна соціалістично-феміністична політика повинна адресуватися жінкам з привілейованих категорій працевлаштування – зокрема, виробництво науки й технологій, де конструюються науково-технічні дискурси, процеси та об’єкти³⁰.

Це питання – лише один із аспектів вивчення можливостей феміністичної науки, але воно важливе. Якого роду конститутивні ролі у виробництві знання, уяви та практики можуть зіграти нові групи, що займаються наукою? Яким чином ці групи можуть об’єднатися з прогресивними соціальними та політичними рухами? Якого роду політична відповідальність може бути створена для жінок на стику науково-технічних ієрархій, які нас розділяють? Чи є шляхи для розвитку політики феміністичної науки/технології в союзі з активістськими групами, що виступають за конверсію військово-наукових об’єктів³¹? Багато наукових і технічних працівників Кремнієвої долини, включно з високотехнологічними ковбоями, не хочуть працювати на військову науку³². Чи можна об’єднати ці особисті преференції та культурні тенденції в прогресивну політику середнього класу професіоналів, серед яких побільшає жінок, в тому числі кольорових?

Жінки в інтегральній схемі

Дозвольте підсумувати картину історичних позицій жінок у розвинених індустріальних суспільствах, адже ці позиції реструктуровані в тому числі соціальними відносинами науки та технології. Якщо коли-небудь можна було ідеологічно охарактеризувати життя жінок розрізненням публічної та приватної сфер (навіяного образами поділу робітничого життя на фабрику та дім і буржуазного життя на ринок і дім, а також ґендерного існування – на царства особистого та політичного), то зараз це хибна ідеологія, не здатна навіть показати, як обидва терміни цієї дихотомії конструюють одне одного в теорії та практиці. Я надаю перевагу ідеологічному образу мережі, що наштовхує на думку про безліч ідентичностей і просторів, а також розмитість меж в особистому тілі й у політиці тіла. «Мережування» – це феміністична практика й одночасно стратегія транснаціональних корпорацій: переплітати – справа опозиційних кіборгів.

Отож, дозвольте повернутися до попереднього образу інформатики домінування і прослідкувати одне з бачень «місця» жінок в інтегральні схемі – зачіпаючи лише кілька ідеалізованих соціальних позицій, переважно з погляду розвинених капіталістичних суспільств: Дім, Ринок, Робоче місце, Держава, Школа, Клініка-лікарня, Церква. Кожен з цих ідеалізованих просторів логічно та практично передбачає всі інші локуси, майже як фотографія-голограма. Я хочу висловитися з приводу впливу соціальних відносин, опосередкованих і нав’язаних новими технологіями, щоб допомогти в розробці потрібного аналізу та практичної роботи. Проте жінкам немає «місця» в цих мережах – є лише геометрії відмінностей і суперечностей, що визначальні для кіборг-ідентичностей жінок. Якщо у нас вийде зчитати ці мережі влади та соціального життя, у нас могли б вийти нові сполуки, нові коаліції. Нижченаведений перелік неможливо прочитати з точки зору «ідентифікації», єдиного «я»: проблема – розпорошеність; завдання – вижити в діаспорі.

Дім: очолені жінками домогосподарства, серійна моногамія, втеча чоловіків, самотні літні жінки, технологія домашньої роботи, наймана хатня робота, відродження домашніх потогінних підприємств, бізнес і телекомунікації з дому, електронний котедж³³, міська безпритульність, міграція, модульна архітектура, нав’язана (симульована) нуклеарна сім’я, значний рівень домашнього насильства.

Ринок: тривала споживча праця жінок, віднедавна орієнтована на купівлю величезної кількості нової технологічної продукції (особливо в міру того, як змагання між індустріалізованими країнами та країнами, що розвиваються, вимагає дедалі більших нових ринків для дедалі менше явно необхідних товарів – з метою запобігти небезпечному масовому безробіттю); дворівнева купівельна спроможність у поєднанні з нішевою рекламою для численних заможних груп, що ігнорує попередні масові ринки збуту; щоразу більша важливість неформальних ринків праці та товарів, паралельних до високих технологій і впливових ринкових структур; системи нагляду через електронні перекази коштів; посилення ринкової абстракції (комодифікації) досвіду, що виливається в неефективні утопічні чи рівнозначні їм цинічні теорії спільноти; надзвичайна мобільність (абстракція) маркетингу/фінансових систем; взаємопроникнення ринків сексу та праці; посилена сексуалізація абстрактного та відчуженого споживання.

Робоче місце: тривалий поглиблений статевий і расовий поділ праці, але зі значним зростанням частки білих жінок та кольорових людей у привілейованих категоріях зайнятості; вплив нових технологій на працю жінок в канцелярії, послугах, виробництві (особливо текстильному), сільському господарстві, електроніці; міжнародна реструктуризація робочого класу; виникнення нових графіків, які сприяють новій «економіці домашньої роботи» (гнучкий графік, неповний робочий день, ненормований графік, вільний графік); робота вдома і поза домом; посилений тиск на дворівневі структури нарахування зарплати; значна кількість людей по всьому світу, які залежать від наявної готівки, без будь-якого досвіду та подальшої надії на постійну зайнятість; праця здебільшого «маргінальна» чи «фемінізована».

Держава: тривалий розпад соціальної держави; децентралізація зі зростанням нагляду та контролю; телематичне громадянство³⁴; імперіалізм і політична влада визначаються диференціюванням інформаційно багатого/інформаційно бідного; підвищена високотехнологічна мілітаризація викликає дедалі більший спротив багатьох соціальних груп; скорочення кількості працівників державного апарату як наслідок зростання капіталозабезпеченості офісної роботи, що впливає на професійну мобільність кольорових жінок; зростання приватизації матеріального та ідеологічного життя і культури; тісне поєднання приватизації та мілітаризації, високотехнологічні форми буржуазно-капіталістичного особистого і громадського життя; непомітність різних соціальних груп одна для одної, пов’язана з психологічними механізмами віри в абстрактних ворогів.

Школа: поглиблення зв’язку між потребами високотехнологічного капіталу та всіх рівнів державної освіти, диференційованої за ознаками раси, класу та ґендеру; управлінські класи залучені до реформи освіти і фінансування за рахунок решти прогресивних освітніх демократичних структур для дітей і вчителів; придушення освіти з метою поширення масового невігластва та репресій в технократичній мілітаризованій культурі; поширення таємних антинаукових культів у дисидентських і радикальних політичних рухах; тривала відносна наукова неграмотність серед білих і кольорових жінок; зростання індустріальної спрямованості освіти (особливо вищої) завдяки наукомістким транснаціональним корпораціям (особливо завдяки компаніям, залежним від електроніки та біотехніки); високоосвічені, численні еліти у дедалі більш бімодальному суспільстві.

Клініка-лікарня: посилення відносин машини-тіла; ревізія публічних метафор, що передають особистий досвід тіла, особливо у зв’язку з репродукцією, функціями імунної системи і «стресовими» явищами; посилення репродуктивної політики у відповідь на історичні наслідки нереалізованого, потенційного контролю жінок над своєю участю в репродукції; виникнення нових захворювань, притаманних конкретній епосі; боротьба за значення і засоби забезпечення здоров’я у середовищах, заповнених високотехнологічними продуктами і процесами; тривала фемінізація праці у сфері охорони здоров’я; посилення боротьби за відповідальність держави за здоров’я; ідеологічна роль народних рухів у сфері охорони здоров’я як важлива форма американської політики.

Церква: електронні фундаменталістські проповідники «суперспасителя», що прославляють союз електронного капіталу й автоматизованих фетишів-богів; зростання ролі церков у протистоянні мілітаризованій державі; центральна боротьба за значення і владу жінок у релігії; постійна актуальність духовності, переплетеної з сексом і здоров’ям, у політичній боротьбі.

Єдиний спосіб охарактеризувати інформатику домінування – через масштабне посилення незахищеності та культурного зубожіння при загальному провалі системи життєзабезпечення найвразливіших. Оскільки багато що в цій картині переплітається з соціальними відносинами науки й технологій, потреба соціалістично-феміністичної політики, спрямованої на науку й технології, очевидна. Багато робиться вже зараз, і є плодючий ґрунт для політичної роботи. Так, пріоритетними для нас мають бути зусилля з розвитку форм колективної боротьби жінок за оплачувану роботу, подібних до організації «Район 925»³⁵. Ці зусилля тісно пов’язані з технічною реструктуризацією трудових процесів і перетворенням робочого класу. Ці зусилля також ведуть до розуміння більш всеохопного способу організації праці, що залучає громаду, сексуальність і сімейні питання, яким ніколи не надавалась перевага у білих чоловічих промислових профспілках.

Структурні перебудови, пов’язані з соціальними відносинами науки і технології, дуже амбівалентні. Проте нема потреби остаточно опускати руки через ситуацію жінок кінця ХХ століття та їхнім стосунком до всіх аспектів праці, культури, виробництва знання, сексуальності та репродукції. Зі зрозумілих причин більшість марксистів прекрасно усвідомлюють домінування, але їм тяжко дається розуміння того, що лише здається хибною свідомістю та співучастю народу у власному поневоленні в часи пізнього капіталізму. Важливо пам’ятати, що втрачене – мабуть, найбільше з точки зору жінок – це часто небезпечні форми пригнічення, ностальгійно натуралізовані під загрозою сьогоднішнього насильства. Амбівалентність щодо порушеної єдності, опосередкованої високотехнологічною культурою, вимагає не сортування свідомості за категоріями «далекоглядної критики, що служить підґрунтям політичної епістемології» супроти «маніпульованій хибній свідомості», а тонкого розуміння нових насолод, досвідів і сил зі серйозним потенціалом зміни правил гри.

Є підстави сподіватися на нові типи єдності з поєднанням раси, ґендеру і класу, оскільки ці елементарні одиниці соціалістично-феміністичного аналізу самі переживають суттєві трансформації. По всьому світу відчувається серйозне поглиблення труднощів у зв’язку з соціальними відносинами науки й технології. Але що саме переживає населення – не до кінця зрозуміло: нам бракує досить тонких зв’язків для того, щоб разом побудувати ефективні теорії досвіду. Сьогоднішні намагання прояснити хоча б «наш» досвід – марксистські, психоаналітичні, феміністичні, антропологічні – видаються рудиментарними.

Я свідома того, що моя історична позиція має дивні перспективи: докторський ступінь з біології для ірландської католички став можливим завдяки впливу «Супутника»³⁶ на національну науково-освітню політику США. Моє тіло і розум так само сконструйовані гонкою озброєнь періоду після Другої світової війни та холодною війною, як і жіночими рухами. Є більше причин розглядати суперечливі наслідки політики, розробленої для створення лояльних американських технократів, яка також породила велику кількість дисидентів, аніж теперішні невдачі.

Постійна неповнота феміністичних точок зору позначається на наших очікуваннях певних форм політичної організації та участі. Нам не потрібна тотальність, щоб добре працювати. Феміністична мрія про спільну мову, як і всі мрії про абсолютно істинну мову чи абсолютно істинне іменування досвіду, – тоталізуюча та імперіалістська. У цьому сенсі діалектика теж є омріяною мовою, що прагне вирішити протиріччя. Можливо, за іронією, злиття з тваринами і машинами може нам показати, як не бути Чоловіком, втіленням західного логосу. З точки зору насолоди від цього потужного табуйованого злиття, якого не дадуть уникнути соціальні відносини науки і технології, феміністична наука і справді можлива.

Кіборги: міф про політичну ідентичність

Я би хотіла завершити міфом про ідентичність і кордони, що міг би стати джерелом натхнення для політичної уяви кінця ХХ століття. Цією історією я завдячую таким автор(к)ам, як Джоанна Расс, Семюель Делені, Джон Варлі, Джеймс Тіптрі-молодший, Октавія Батлер, Монік Віттіґ і Вонда Макінтайр³⁷. Це ті оповідачки та оповідачі, які досліджують, що значить бути залученими в світ високих технологій. Вони – теоретики кіборгів. У вивчення понять меж тілесності та соціального порядку вагомий внесок зробила антрополог Мері Дуґлас, яка допомогла нам усвідомити фундаментальну роль тілесної образності при формуванні світогляду, а отже, й політичної мови.

Французькі феміністки – як-то Люс Іріґарей і Монік Віттіґ – попри свою несхожість, знають, як писати тіло, як виплітати еротизм, космологію та політику з образності втілення і, особливо у випадку Віттіґ, з образності фрагментації та відтворення тіла³⁸.

Такі американські радикальні феміністки, як Сьюзен Ґріффін, Одрі Лорд, Едрієн Річ, мали великий вплив на нашу політичну уяву – і, мабуть, дуже звузили наше розуміння дружнього тіла та політичної мови³⁹. Вони наполягають на органічному, протиставляючи його технологічному. Та їхні символічні системи, як і близькі до них позиції екофемінізму та феміністичного язичництва, в яких повно органіцизмів, можна зрозуміти лише в термінах Сандовал – як опозиційні ідеології, що відповідають кінцю ХХ століття. Вони можуть просто збити з пантелику будь-кого, хто не займається машинами та свідомістю пізнього капіталізму. В цьому сенсі вони є частиною світу кіборгів. Та фемінізму світять неабиякі багатства, якщо він скористається з можливостей, закладених у відмові від чіткого розрізнення машини та організму та інших подібних розрізнень, визначальних для західної людини. Одночасність цих відмов розіб’є матриці домінування і відкриє геометричну прогресію нових можливостей. Що можна винести з особистого та політичного «технологічного забруднення»? Я коротко розгляну дві суміжні групи текстів, що дають уявлення про конструювання потенційно корисного міфу про кіборга: перша група стосується конструювання кольорових жінок, друга – монструозних людей у феміністичній науковій фантастиці.

Раніше я висловила думку, що кольорових жінок можна розуміти як втілення кіборг-ідентичності – потужної суб’єктивності, синтезованої злиттям сторонніх ідентичностей і складних політико-історичних нашарувань «біоміфографій», як у «Замі»⁴⁰. Існують матеріальні та культурні карти, на які нанесено цей потенціал: Одрі Лорд добре вловлює тональність у назві своєї книги «Сестра Аутсайдерка». У моєму політичному міфі сестра Аутсайдерка – це офшорна жінка, яку американські робітниці та фемінізовані робітники мають сприймати як ворога, що перешкоджає їхній солідарності, загрожує їхній безпеці. В оншорній зоні, всередині Сполучених Штатів, сестра Аутсайдерка потенційно перебуває серед рас і національних ідентичностей жінок, якими маніпулюють, щоб встановити розбрат, конкуренцію та експлуатацію в одних і тих же галузях виробництва. Кольоровим жінкам надається перевага як робочій силі для наукомістких галузей виробництва – вони справжні жінки, для яких усесвітній сексуальний ринок, ринок праці та репродуктивна політика калейдоскопом відображаються у повсякденному житті. Молодих кореянок наймають у секс-індустрію або для збирання електроприладів після школи, що готує їх до інтегральної схеми. Грамотність, особливо знання англійської, вирізняє «дешеву» жіночу працю, таку привабливу для транснаціональних корпорацій.

На противагу орієнталістським стереотипам про «усний суржик», грамотність є особливою прикметою кольорових жінок: американські чорні жінки, як і чоловіки, набули її впродовж історії смертельного ризику за можливість навчати і вивчати письмо та читання. Письмо має особливе значення для всіх колонізованих груп. Письмо лягло в основу західного міфу про відмінність словесних і писемних культур, примітивних та цивілізованих ментальностей, а віднедавна ще й сприяло руйнуванню цієї відмінності в «постмодерністських» теоріях, які нападають на фалогоцентризм Заходу, з його культом монотеїстичного, авторитарного, єдиного творіння, унікального бездоганного імені⁴¹. Боротьба за значення письма є основною формою сучасної політичної боротьби. Відмовитися від гри письма – це справа смерті. У поезії та повістях американські кольорові жінки щоразу зачіпають тему письма як доступу до влади означення – тільки цього разу така влада не має бути ні фалічною, ні безневинною. Кіборг-письмо не повинне говорити про Падіння, уявну цілісність до мови, «коли дерева були зеленішими, а вода мокрішою», до письма, до Чоловіка. Суть кіборг-письма – у силі виживати не на основі первинної невинності, а шляхом захоплення знарядь таврування світу, який затаврував їх як інших.

Ці знаряддя бувають історіями, переказами, інтерпретаціями, в яких перевернуті і зміщені ієрархічні дуалізми натуралізованих ідентичностей. Переказуючи першоісторії, кіборг-автор(к)и підривають центральні міфи про походження західної культури. Усіх нас колонізували ті міфи про походження з їхнім прагненням до блаженства в апокаліпсисі. Фалогоцентричні історії походження, що є найвагомішими для феміністичних кіборгів, вбудовані в самі технології – технології, що пишуть світ, біотехнології та мікроелектроніку, які віднедавна текстуалізували наші тіла як проблеми коду на схемі К³I. Перед історіями кіборг-фемінізму стоїть завдання перекодувати комунікацію та інтелект, щоб підірвати керування та контроль.

В прямому і переносному сенсі боротьба кольорових жінок просякнута мовними політиками; історії про мову мають особливу силу в розкішному сучасному письмі американських кольорових жінок. Приміром, особливу роль в конструюванні ідентичності чикано відіграють перекази історії про тубільну жінку Малінче – матір метисів (позашлюбної раси Нового Світу), знавчиню мов і коханку Кортеса. Черрі Мораґа у своїй книзі «Кохаючись у час війни» (1983) досліджує тему ідентичності у випадку, коли людина ніколи не володіла мовою оригіналу, ніколи не розповідала історію походження, ніколи не перебувала в гармонії легітимної гетеросексуальності посеред саду культури, а отже, не може побудувати ідентичність на основі міфу про невинність (чи на його падінні) і на праві мати природні імена – материнські чи батьківські⁴². Письмо Мораґи не є «цілим» ‒ це свідоме зрощення, химера з англійської та іспанської, двох мов завойовників. Та саме цей химерний монстр, не претендуючи на статус донасильницької мови оригіналу, створює еротичні, повноправні, потужні ідентичності кольорових жінок. Сестра Аутсайдерка дає уявлення про можливість виживання світу не завдяки невинності, а завдяки своїй здатності жити на межі, писати без основоположного міфу про первинну цілісність, з його неминучим апокаліпсисом остаточного повернення до смертельної єдності, яка в уяві Чоловіка є невинною і всемогутньою Матір’ю, що врешті звільняється від чергової спіралі привласнення своїм сином. Письмо залишає знаки та тілі Мораґи, утверджуючи його як тіло кольорової жінки – всупереч імовірності перетікання в непомітну категорію англомовного батька чи в орієнталістський міф про «вроджену неграмотність» матері, якої ніколи не було. Тут Малінче була матір’ю, а не Євою, яка ще не скуштувала забороненого плоду. Письмо утверджує сестру Аутсайдерку, а не Жінку-перед-западанням-в-письмо, яка потрібна фалогоцентричній родині Чоловіка.

Письмо – це передусім технологія кіборгів, гравіровані поверхні кінця ХХ століття. Кіборг-політика – боротьба за мову і проти досконалої комунікації, проти єдиного коду, що ідеально передає всі значення – ключової догми фалогоцентризму. Ось чому кіборг-політика наполягає на важливості шуму і виступає за забруднення, заохочуючи нелегітимне злиття тварини та машини. Ці зчеплення роблять Чоловіка та Жінку надзвичайно проблематичними, підважуючи структуру бажання – сили, що в уяві породжує мову та ґендер – а отже, підважуючи структури і режим відтворення західної ідентичності, природи та культури, дзеркала й ока, пана і раба, тіла та розуму. Не «ми» самі зробили вибір стати кіборгами – цей вибір ґрунтується на ліберальній політиці та епістемології, що уявляє відтворення індивідів перед ширшими реплікаціями «текстів».

Ми зрозуміємо потужні можливості, якщо подивимося на все з точки зору кіборгів, звільнених від необхідності базувати політику на «нашій» привілейованій позиції пригнічення, що ввібрала всі інші панування, невинність зґвалтованих, тих, хто ближчий до природи. Фемінізми та марксизми сіли на мілину через західні епістемологічні імперативи конструювання революційного суб’єкту з позиції ієрархії пригнічень і/та латентної позиції моральної переваги, невинності та більшого зближення з природою. Без доступної первинної мрії про спільну мову чи первинний симбіоз, що обіцяє захист від шкідливого «маскуліністичного» відділення, але будучи вписаними в гру тексту, який не має остаточного привілейованого прочитання чи історії спасіння, щоб визнати «себе» повністю включеними в світ, ми звільняємося від необхідності базувати політику на ідентифікації, провідних партіях, чистоті та материнській ласці. Відрізана від ідентичності, раса байстрюків вчить нас сили маргінесів і важливості таких матерів, як Малінче. Кольорові жінки перетворили її зі злої матері маскуліністичних страхів у природжено грамотну матір, яка вчить виживати.

Це не просто літературна реконструкція – це лімінальна трансформація. Будь-яка історія, що починається з первинної невинності та надає перевагу поверненню до цілісності, уявляє собі драму життя як індивідуалізацію, відділення, народження себе, трагедію автономії, западання в письмо, відчуження – тобто війну, яку стримує уявне відтермінування на лоні Іншого. Ці сюжети керуються репродуктивною політикою – відродженням без пороків, удосконаленням, абстракцією. У такому сюжеті жінок уявляють в більш чи менш успішному становищі, але всі сходяться на тому, що в них є менше самості, слабша індивідуалізація, більше злиття з оральним, з Матір’ю у порівнянні з чоловічою автономією. Та є й інший шлях до менших ставок в чоловічій автономії, шлях, що пролягає не через Жінку, Дикуна, Нуль, Стадію дзеркала та її уявне. Він пролягає через жінок та інших в теперішньому часі, через незаконних кіборгів, не Жінкою народжених – вони відмовляються від ідеологічних ресурсів віктимізації, щоб жити справжнім життям. Ці кіборги – це люди, які відмовляються зникати після сигналу, скільки б не вказував західний коментатор на сумну загибель чергового дикуна, чергової органічної групи, яку прикінчили західні технології, письмо⁴³. Ці кіборги зі справжнього життя (приміром, робітниці з південно-східних азійських сіл у японських та американських фірмах електроніки, описані Айвою Онґ) активно переписують тексти своїх тіл та суспільств. На кону стоїть виживання у цій грі прочитань.

Підсумовуючи, скажу наступне: певні дуалізми завжди існували в західних традиціях; всі вони системно пов’язані з логіками та практиками домінування над жінками, кольоровими людьми, природою, робітниками, тваринами – коротше кажучи, домінування над всіма, кого призначили іншими і чиїм завданням було віддзеркалювати «я». Головними з-поміж цих тривожних дуалі мів є я/інший, розум/тіло, культура/природа, чоловіче/жіноче, цивілізоване/первісне, реальність/видимість, ціле/частина, агент/ресурс, діяч(ка)/зроблене, активне/пасивне, правильне/неправильне, істина/ілюзія, тотальне/часткове, Бог/людина. «Я» – це Один чи Одна, над ким не панують, і хто знає про це зі служіння іншого чи іншої, який/яка тримають у своїх руках майбутнє і знають про це з досвіду панування над собою, в якому постає оманлива автономія «я». Бути Одним/Одною – це бути автономною/-им, могутньою/-им, бути Богом; але це також бути ілюзією, а отже, вплутуватися в діалектику апокаліпсису з іншим/іншою. Та бути іншим/іншою – це бути множинними, без чітких меж, обшарпаними, легкими. Один чи Одна – замало, але два – вже забагато.

Високотехнологічна культура кидає дуже цікаві виклики цим дуалізмам. У стосунках людини та тварини не зрозуміло, хто кого створює. Не зрозуміло, де розум, а де тіло в машинах, які розкладаються на практики кодування. Поки ми впізнаємо себе і в формальних дискурсах (наприклад, біологія), і в повсякденних практиках (наприклад, економіка домашньої роботи в інтегральній схемі), ми виявляємо, що самі є кіборгами, гібридами, мозаїками, химерами. Біологічні організми стали біотичними системами – такими ж комунікативними пристроями, як і всі решта. Немає фундаментального, онтологічного розмежування машини та організму, технічного та органічного. Реплікант Рейчел у фільмі Той, що біжить по лезу бритви Рідлі Скотта постає як образ страху, любові та сум’яття в культурі кіборгів.

Одним із наслідків є те, що загострюється наше відчуття зв’язку з інструментами. Стан трансу, через який пройшли багато користувачок і користувачів комп’ютерів, став штампом багатьох науково-фантастичних фільмів та інтелектуальних жартів. Мабуть, найінтенсивніше відчуття комплексної гібридизації з іншими комунікаційними пристроями мають параплегіки та інші люди з серйозними фізичними вадами⁴⁴. У дофеміністичній книзі Енн Маккефрі «Корабель, що співав» (1969) досліджується свідомість кіборга – гібрида мозку дівчинки зі складними механізмами, що був створений після народження дитини з тяжкими фізичними вадами. Ґендер, сексуальність, матеріалізація, майстерність – все було відтворене в цій історії. Чому наші тіла мають закінчуватися шкірою чи, в кращому випадку, обмежуватися іншими обтягнутими шкірою тілами? З ХVІІ століття дотепер машини можна було оживити – дати їм душі привидів, щоб змусити їх говорити, рухатись, відповідати за власні послідовні дії та розумові здібності. Або ж організми можна було механізувати – звести їх до тіла, яке розумілося як ресурс розуму. Ці стосунки машини/організму застаріли, стали непотрібними. Для нас – в уяві та інших практиках – машини можуть бути протезами, інтимними компонентами, дружніми самостями. Нам не потрібні герметична цілісність, тотальна жінка та її феміністичні варіації (мутантки?), подаровані органічним холізмом. Дозвольте підсумувати це положення дуже частковим прочитанням логіки кіборг-монстрів із другої групи текстів – феміністичної наукової фантастики.

Кіборги, що населяють феміністичну наукову фантастику, роблять дуже проблематичними статуси чоловіка чи жінки, артефакта, представника раси, індивідуальної ідентичності, тіла. Кейті Кінґ роз’яснює, що насолода від читання цієї белетристики не надто пов’язана з ідентифікацією. Студенти, які вперше стикаються з Джоанною Рас, яких навчили не кривлячись братися за авторок і авторів на зразок Джеймса Джойса та Вірджинії Вулф, не знають, як реагувати на Пригоди Алікса Жінкочоловіка, де персонажі спантеличують читача в його пошуках невинної цілісності, але вдовольняють бажання героїчних пригод, нестримного еротизму та серйозної політики. Жінкочоловік – це історія чотирьох можливих версій одного генотипу, але які навіть разом не становлять ціле, не розв’язують дилеми насильницьких моральних дій і не усувають ґендерний скандал, що наростає. Феміністична наукова фантастика Семюеля Делані, особливо Історії Неверіона, виставляє на посміховисько історію походження шляхом перегравання неолітичної революції та заміни основоположних кроків західної цивілізації, чим підважує їхню правдоподібність. Джеймс Тіптрі-молодший, чиї роботи вважалися особливо маскулінними, поки не стала відомою «справжня» стать авторки⁴⁵, розповідає про історію репродукції, побудованої на таких невідомих ссавцям технологіях, як чергування поколінь сумчастих самців і чоловіче виношування. Джон Варлі конструює надкіборга в його архіфеміністичному дослідженні Геї, безумної богині-планети-трікстерки-карги-технопристрою, на поверхні якого зароджується незвичайна маса посткіборгічних симбіозів. Октавія Батлер пише про африканську чаклунку, яка відточує свою силу перетворень на генетичних маніпуляціях суперниці (Дике зерно); про викривлення часу, які повертають американську чорну жінку в рабство, де від поведінки з білим господарем-предком залежить її можливість народитися (Родина); про незаконне встановлення особи та походження прийомної дитини змішаного виду, яка дізнається, що сам собі ворог (Той, хто вижив). У Світанку (1987), першому випуску серії під назвою Ксеногенез, Батлер розповідає історію Ліліт Іяпо, чиє ім’я нагадує про першу знехтувану дружину Адама і вказує на її статус вдови сина нігерійського мігранта в США. Чорна жінка-матір, у якої померла дитина, Ліліт є посередницею трансформації людства шляхом генетичного обміну з позаземними коханцями/спасителями/руйнівниками/генними інженерами, які реформують земне середовище після ядерного холокосту і змушують залишки людства до інтимного злиття з собою. Це роман, що задає питання про репродуктивну, лінгвістичну та ядерну політику в містичному полі, заданому расою та політикою кінця ХХ століття.

Завдяки особливій різноманітності порушених кордонів, Суперлюмінал Вонди Макінтайр може завершити цей вкорочений каталог обнадійливих і небезпечних монстрів, за допомогою яких можна переглянути насолоди й політики втілення та феміністичного письма. У художній літературі, де жоден персонаж не є «просто» людиною, статус людської істоти надзвичайно проблематичний. Генетично змінена пірнальниця Орка може розмовляти з китами-вбивцями та виживати в океанічних глибинах, але вона прагне дослідити космос в якості пілота, для чого їй потрібні біонічні імплантати, що ставлять під загрозу її спорідненість із пірнальниками та китоподібними. Трансформації відбуваються під впливом вірусних носіїв з новим кодом розвитку, пересадки органів, уживлення мікроелектронних пристроїв, аналогових двійників та інших засобів. Отримавши імплантат серця, Лаенея стає пілотом, а також зазнає інших змін, які роблять можливим існування в умовах надсвітлової швидкості. Раду Дракул одужує після вірусної чуми на своїй далекій планеті і виявляє в себе нове чуття часу, яке міняє межі часового сприйняття всіх видів. Усі персонажі досліджують межі мови, мрію про досвід комунікації та необхідність обмеження, пристрасті, інтимності навіть у цьому світі протеїнової трансформації та взаємозв’язків. Суперлюмінал визначає суперечності світу кіборгів і в іншому розумінні: він у формі тексту втілює перетин феміністичної теорії та колоніального дискурсу в науковій фантастиці, про яку я вже згадувала. Це поєднання має давню історію, яку багато феміністок першого світу намагалися заглушити, включаючи мене саму в моєму прочитанні Суперлюміналу до того, як мене скоректувала Зоя Софуліс, інша позиція якої у світовій системі інформатики домінування зробила її загострено чутливою до імперіалістичної складової всієї наукової фантастики, включно з жіночою. Завдяки її австралійській феміністичній чутливості Софуліс краще згадала роль Макінтайр як авторки пригод Капітана Кірка та Спока з телевізійного Стар Треку, аніж її версію роману в Суперлюміналі.

Монстри завжди визначали межі спільноти в західній уяві. Кентаври та амазонки стародавньої Греції встановлювали кордони централізованих полісів для грецьких чоловіків-людей своїм руйнуванням шлюбу та межового забруднення воїна тваринністю та жінкою. У Франції епохи раннього Нового часу сіамські близнюки та гермафродити були тим заплутаним людським матеріалом, що створював підґрунтя дискурсу природного та надприродного, медичного та юридичного, чудес та хвороб – всього вирішального для встановлення сучасної ідентичності⁴⁶. Науки, що вивчають еволюцію та поведінку мавп і приматів, відзначили множинні межі індустріальних ідентичностей кінця ХХ століття. Кіборг-монстри з феміністичної наукової фантастики окреслюють політичні перспективи та рубежі, дуже відмінні від того, що пропонує приземлена белетристика про Чоловіка та Жінку.

Серйозне сприйняття образів кіборгів не як наших ворогів має кілька наслідків. Наші тіла, ми самі – це карти сили та ідентичності. Кіборги – не виняток. Тіло кіборга не безневинне, воно не народилося в Едемському саду, воно не шукає цілісної ідентичності, і, таким чином, безкінечно (чи до кінця світу) породжує антагоністичні дуалізми; воно сприймає іронію як належне. Один чи одна – це занадто мало, а два – це лише один можливий варіант. Глибоке задоволення майстерністю, машинною майстерністю, перестає бути гріхом і стає аспектом об’єднання. Машина – це не воно, яке змушують ожити, якому вклоняються чи яке панує над ним. Машина – це ми, наші процеси, варіант нашого виконання. Ми можемо нести відповідальність за машини; вони не панують над нами і не загрожують нам. Ми несемо відповідальність за межі; ми – це вони. До сьогодні (з давніх-давен) втілення жінок здавалося заданим, органічним і необхідним; втілення жінок передбачало майстерність материнства та його метафоричних продовжень. Тільки завдяки недоречності ми могли отримувати глибоке задоволення від машин, а потім виправдовуватися, що це була, зрештою, органічна діяльність, належна жінкам. Кіборги могли би більш серйозно задуматися над частковими, плинними, непостійними властивостями сексу та сексуального втілення. Зрештою, ґендер може виявитися не глобальною ідентичністю – попри його глибокі історичні широту і глибину.

До ідеологічного питання , що вважати повсякденною діяльністю, досвідом, можна підійти, використовуючи образ кіборга. Феміністки останнім часом заявляли, що жінки віддані на поталу повсякденним клопотам і що жінки більше, ніж чоловіки, займаються повсякденним життям, а отже, мають потенційно більш привілейовану епістемологічну позицію. Це твердження має дуже цікавий аспект – воно робить видимою неоцінену жіночу діяльність і називає її основою життя. Але – справді основа життя? Як щодо невігластва жінок, всіх винятків та невдач у тому, що стосується знань і навичок? Як бути з доступом чоловіків до повсякденної компетенції, уміння майструвати речі, розбирати їх, гратися? Як щодо інших втілень? Кіборг-ґендер – це локальна можливість глобальної помсти. Раса, ґендер і капітал потребують теорії кіборгів про частини та ціле. У кіборгів немає прагнення створити тотальну теорію, але є інтимний досвід кордонів, їхнього конструювання та деконструювання. Є міфологічна система, яка готова стати політичною мовою, щоб обґрунтувати один зі способів дивитися на науку й технології та кинути виклик інформатиці домінування – щоб діяти з силою.

Один останній образ: організми та організмічна, холістична політика залежать від метафор відродження та незмінно апелює до ресурсів репродуктивної статі. Я б сказала, що кіборги мають більше спільного з регенерацією і з підозрою ставляться до репродуктивної матриці та більшості пологів. У саламандр регенерація після пошкодження на зразок втрати кінцівки включає в себе відбудову структури та відновлення функції з постійною можливістю подвоєння чи іншим топографічним результатом на місці пошкодження. Відновлена кінцівка може бути монструозною, дуплікативною, могутньою. Усі ми глибоко поранені. Ми потребуємо регенерації, а не відродження, а можливості нашого відтворення включають утопічну мрію про монструозний світ без ґендеру.

Образи кіборгів можуть допомогти висловити дві найважливіших тези цього есе: по-перше, створення універсальної, всеохопної теорії є великою помилкою, що не враховує більшу частину реальності – мабуть, так було завжди, і точно так є зараз; по-друге, взяти на себе відповідальність за соціальні відносини науки та технології означає відмовитися від антинаукової метафізики, демонізації технологій, а отже, взяти на себе складне завдання реконструкції меж повсякденного життя, в частковому зв’язку з іншими, в сполученні зі всіма нашими частинами. Справа не тільки в тому, що наука та технології можуть бути засобами величезного людського задоволення, так само як і матрицею складних домінувань. Образи кіборгів можуть запропонувати вихід із лабіринту дуалізмів, якими ми пояснюємо собі власні тіла та інструменти. Це мрія не про спільну мову, а про могутню єретичну багатомовність. Це уява, що малює феміністку, глосолалія⁴⁷ якої вселяє страх у мікросхеми спасителів – представників нових правих. Це значить як спорудження, так і знищення машин, ідентичностей, категорій, зв’язків, космічних історій. Я більше схильна стати кіборгом, аніж богинею, хоч і те, й інше пов’язане одним хороводом.

¹Текст уперше опубліковано під заголовком “Manifesto for Cyborgs: Science, Technology, and Socialist Feminism in the 1980s”, у Socialist Review, no. 80 (1985): 65-108. Переклад здійснено за доповненим перевиданням “A Cyborg Manifesto: Science, Technology, and Socialist-Feminism in the Late Twentieth Century” у Simians, Cyborgs and Women, London: Free Association Books, 1991. (примітка перекл.)
 Українською вперше опубліковано в виданні “Політична критика” # 3, 2012. стр 163 — 171. Перекладач - Надія Парфан, редактор — Віра Балдинюк.

²«Науки про життя» (life sciences) – міждисциплінарне поле вивчення живих організмів (рослин, тварин, людей), в якому загальна біологія поєднується з молекулярною біологією, біотехнологіями та іншими новими дисциплінами (примітка перекл.)

³Корисні посилання на ліві та/чи феміністичні радикальні наукові рухи та теорію, а також на біологічні/біотехнічні питання включають: Bleier (1984, 1986), Harding (1986), Fausto-Sterling (1985), Gould (1981), Hubbard et al. (1982), Keller (1985), Lewontin et al. (1984), Radical Science Journal (з 1987 Science as Culture), 26 Freegrove Road, London N7 9RQ; Science for the People, 897 Main St, Cambridge, MA 02139.

⁴Маскулінізм – антифемінізм, відстоювання повноти прав чоловіків (примітка перекл.)

⁵Вихідні позиції лівого та/чи феміністичного підходу до технологій і політики: Cowan
 (1983); Rothschild (1983); Traweek (1988); Young and Levidov (1981, (1985; Weizenbaum (1976; Winner (1977,
 (198o; Zimmerman (1983; Global Electronics Newsletter, 867 West Dana St. #2o4, San Francisco, CA
 94104; ISIS, Women's International Information and Communication Service, PO Box 5 (Cornavin), 1211
 Geneva 2, Switzerland, Via Santa N\Maria dell’Anima 30, 00186 Rome, Italy. Засадничі підходи до вивчення технологій у сучасних соціальних науках, в яких не продовжується ліберальна містифікація про те, що «все почалося з Томаса Куна»: Knorr-Cetina (1981); Knorr-Cetina and Mulkay (1983); Latour and Woolgar (1979); Young (1979). Directory of the Network for the Ethnographic Study of Science, Technology, and Organization 1984 року наводить широке коло осіб та проектів, необхідних для кращого радикального аналізу; доступно за адресою NESTO, PO. Box 11442, Stanford CA 94305.

⁶Провокативне всеохопне пояснення політики й теорії «постмодернізму» наводить Фредерік Джеймісон (1984), який стверджує, що постмодернізм – це не ще одна опція, один з багатьох стилів, а культурна домінанта, що вимагає радикального оновлення лівої політики зсередини; більше нема жодного місця ззовні, яке б виправдовувало комфортну фікцію критичної дистанції. Джеймісон також роз’яснює, чому не можна бути «за» чи «проти» постмодернізму – це, по суті, моралізаторство. Моя позиція така, що феміністки (та інші) потребують постійного культурного оновлення, постмодерністської критики та історичного матеріалізму – лише кіборг отримає шанс. Зараз старе домінування білого капіталістичного патріархату виглядає ностальгічно невинним: гетерогенність нормалізувалася, наприклад, у вигляді «чоловіка та жінки», «білих і чорних». «Розвинений капіталізм» і постмодернізм вивільняють гетеронормативність без норми, і ми лишаємось розчавлені, без суб’єктивності, що передбачає глибину – хай навіть неприємну глибину, на якій можна потонути. Настав час писати «Смерть клініки». Клінічні методи передбачали тіла та роботу – ми ж маємо тексти й поверхні. Наше домінування більше не працює за рахунок медикалізації та нормалізації – воно працює налагодженням мереж, реорганізацією комунікацій, управлінням стресовими ситуаціями. Нормалізація поступається місцем автоматизації, повній статистичній невизначеності. «Народження клініки» (1963), «Історія сексуальності» (1976) та «Наглядати й карати» (1975) Мішеля Фуко вказують на певну форму влади в момент її вибуху. Дискурс біополітики поступається місцем технічному жаргонові – мові зрощених іменників; «мультинаціональники» нікого не залишать цілими. Ось їхні імена, перелічені в одному з випусків Science: Genentech, Allergen, Hybritech, Compupro, Genen-cor, Syntex, Allelix, Agrigenetics Corp., Syntro, Codon, Repligen, Micro-Angelo з Scio Corp., Percom Data, Inter Systems, Cyborg Corp., Statcom Corp., Intertec. Якщо вже ми є в’язнями мови, то втеча з цієї в’язниці вимагає мовних поетів, такого собі ферменту культурних обмежень, який відрізає код; кіборгічна багатомовність – це одна з можливих форм радикальної культурної політики. Щодо кіборг-поезії див. Perloff (1984); Fraser (1984). Щодо феміністичного модерністського/постмодерністського письма див. HOW(ever), 871 Corbett Ave, San Francisco, CA 94131.

⁷Канадське видавництво «Арлекін» (Harlequin) першим у Північній Америці почало видавати твори Джейн Остін й інші любовні романи (примітка перекл.)

⁸Сонячний пояс – регіон півдня США (від Каліфорнії до Північної Кароліни), де розташована «Кремнієва долина» (примітка перекл.)

⁹Бодрійяр (1983) і Джеймісон (1984) вказують на платонове визначення симулякра як копії, в якої немає оригіналу – йдеться про світ розвиненого капіталізму, чистий обмін. Див. спеціальний випуск Discource 9 про технології (весна-літо 1987).

¹⁰У 1981 році Британський уряд дозволив розташувати крилаті ракети на Ґрінхемській авіабазі (Беркшир, Англія), де незабаром уельська група антиядерних активісток «Жінки за життя на Землі» розбила мирний табір протесту. Найвідоміша акція «Ґрінхемських жінок» пройшла в 1983 році: близько 70 000 протестувальниць сформували 23-кілометровий «живий ланцюг» з Ґрінхема до військового заводу в Бурґфілді (примітка перекл.).

¹¹Каліфорнійська в’язниця-гігант, де зафіксовані численні спалахи насильства (примітка перекл.)

¹²Одна з найвідоміших активістських груп Каліфорнії у 80-х, в основі діяльності якої лежать принципи прямої дії та ненасильницького протесту. (примітка перекл.)

¹³Етнографічні звіти та політичні оцінки див. у Epstein (готується до друку), Sturgeon (1986). Без явної іронії, приймаючи космонавтський логотип планети Земля, запущений під гаслом «Люби свою матір», акція на об’єкті ядерних випробувань у Неваді під назвою Mothers and Others Day у травні 1987 все ж прийняла до уваги трагічні суперечності у поглядах на Землю. Демонстранти зверталися по офіційні дозволи на перебування до племені Шушоні, чию територію уряд Штатів захопив під будівництво майданчика ядерних випробувань у 1950-х. Арештовані за незаконне проникнення на чужу територію демонстранти наполягали, що це міліція і персонал збройного об’єкту незаконно проникли на чужу територію. Одна з груп споріднених на жіночій акції назвалася «Сурогатні інші», і в знак солідарності зі створіннями, загнаними в тунелі від бомб, розіграла кіборгічне виникнення зі сконструйованого тіла великого негетеросексуального пустельного змія.

¹⁴Потужний розвиток політик коаліції виникає, коли говорить «третій світ», який говорить нізвідки, зі зміщеного центру всесвіту, землі: «Ми живемо на третій планеті від Сонця» - Сонячна поема ямайського письменника Едварда Камау Брейсвейта (в Review Nathaniel Mackey, 1984). Автор(к)и Home Girls: A Black Feminist Anthology (Smith, 1983) парадоксальним чином підривають натуралізовані ідентичності саме в тому, що конструюють місце «дому», з якого можна говорити. Див. особливо Reagon (у Smith, 1983, pp.356-68). Trinh T. Minh-ha (1986-87).

¹⁵Чикано – термін для позначення американських громадян мексиканського походження (прим. перекл.).

¹⁶Hooks (1981, 1984); Hull та ін. (1982). Тоні Кейд Бамбара (1981) написала незвичайний роман, у якому театральна група кольорових жінок The Seven Sisters досліджує форму єдності. Див. аналіз Butler-Evans (1987).

¹⁷Щодо орієнталізму в феміністичних працях та деінде див. Lowe (1986); Mohanty (1984); Many Voices, One Chant: Black Feminist Perspectives (1984); Саїд (2001[1974]).

¹⁸Кеті Кінґ (King, 1986, 1987а) розробила теоретично чутливе ставлення до опрацювання таксономій фемінізму як генеалогій влади в феміністичній ідеології та полеміці. Кінґ досліджує проблематичні приклади таксономізації фемінізмів Елісон Джаґґар (Jaggar, 1983), щоб створити невеличку машину з виробництва бажаних остаточних позицій. Моя карикатура на соціалістичний і радикальний фемінізм також є цьому прикладом.

¹⁹Центральну роль об’єктних відносин у версії психоаналізу та подібних до нього сильних універсалізуючих рухів у обговоренні репродукції, роботи з догляду та материнства у багатьох підходах до епістемології підкреслює опір їхніх авторок тому, що я називаю постмодернізмом. Для мене й універсалізуючі рухи, і ці версії психоаналізу ускладнюють аналіз «місця жінки в інтегральній схемі» і призводять до систематичних складнощів у поясненні та навіть розумінні головних аспектів конструювання ґендеру та ґендеризованого соціального життя. Феміністична позиція була розвинена у Flax (1983); Harding (1986); Harding and Hintikka (1983); Hartsock (1983a, b); O’Brein (1981); Rose (1983); Smith (1974, 1979). Для переосмислення теорій феміністичного матеріалізму та феміністичних позицій відповідь на критицизм див. Harding (1986, pp.163-96); Hartsock (1987) та H.Rose (1986).

²⁰У своїй аргументації я припускаюся категоріальної помилки, «модифікуючи» позицію МакКіннон означником «радикальний», і цим самим генерую свою власну понижуючу критику надзвичайно гетерогенного письма (яке експліцитно використовує цей ярлик) своїм таксономічно спрямованим аргументом про письмо, яке не користується модифікаторами і не терпить меж, чим доповнює різні мрії про спільну (в розумінні однозначну) мову для фемінізму. Приводом для моєї категоріальної помилки стало завдання написати з особливої таксономічної позиції, яка вже сама по собі має гетерогенну історію, - соціалістичного фемінізму (для Socialist Review). Критику, що завдячує своїй появі МакКіннон, але без редукціонізму і з вишуканим феміністичним описом парадоксального консерватизму Фуко щодо сексуального насильства (зґвалтування) дає де Лаурентіс (1985, див. також 1986 pp.1-19). Теоретично вишуканий феміністичний соціально-історичний огляд сімейного насильства, що наполягає на комплексній діяльності жінок, чоловіків і дітей, але не втрачає матеріальні структури чоловічого домінування, наводить Ґордон (1988).

²¹Таблиця 1985 року. Мої попередні намагання зрозуміти біологію як кібернетичний дискурс командного управління й організмів як «природно-технічних об’єктів знання» були в Haraway (1979). 3, 1984). Версія цієї таблиці зразка 1979 року міститься у 3-му розділі даної книги, версія 1989 року – в 10-му. Відмінності вказують на зміщення аргументації.

²²Для прогресивного аналізу та діяльності щодо дебатів з біотехнологій: GeneWatch, a Bulletin of the Committee for Responsible Genetics, 5 Doane St, 4th Floor, Boston, MA 02109; Genetic Screening Study Group (колишня Sociobiology Study Group of Sciences for the People), Cambridge, MA; Wright (1982, 1986); Yoxen (1983).

²³Початкове посилання на «жінок в інтегральній схемі»: D'Onoforio-Flores, Pfafflin
 (1982); Fernandez-Kelly (1983); Fuentes, Ehrenreich (1983); Grossman (1980); Nash, Fernandez-Kelly (1983); Ong (1987); Science Policy Research Unit (1982).

²⁴Щодо «економіки домашньої роботи поза домом» та подібних дискусій: Gordon (1983); Gordon and Kimball (1985); Stacey (1987); Reskin and Hartman (1986); Woman and Poetry (1984); S. Rose (1986); Collins (1982); Burr (1982); Gregory and Nussbaum (1982); Piven and Coward (1982); Microelectronics Group (1980); Stallard et al. (1983), що містить корисний перелік організацій і посилань.

²⁵ На початку ХХ століття – богемний житловий район нижнього Манхеттена у Нью-Йорку, місце зародження культури бітників (примітка перекл.)

²⁶Поєднання соціальних відносин Зеленої революції з біотехнологіями на зразок генної інженерії рослин чинить тиск на землю в «третьому світі» дедалі сильнішим. За підрахунками AID до Міжнародного дня їжі 1984 року (New York Times, 14 October 1984), жінки виробляють близько 90% сільськогосподарської продукції в Африці і 60-80% в Азії, а також становлять 40% сільськогосподарської робочої сили на Близькому Сході та в Латинській Америці. Згідно з Bloomberg, світові організації сільськогосподарської політики, як і міжнародні корпорації та місцеві уряди в «третьому світі», переважно ігнорують фундаментальні питання статевого поділу праці. Теперішня трагедія голоду в Африці може так само завдячувати чоловічому пануванню, як і капіталізму, колоніалізму та дощовим опадам. Див. також Blumberg (1981); Hacker (1984); Hacker and Bovit (1981); Busch and Lacy (1983); Wilfred (1982); Sachs (1983); International Fund for Agricultural Development (1985); Bird (1984).

²⁷Див. також Enloe (1983, b).

²⁸Феміністичну версію цієї логіки див. у Hrby (1981). Аналіз наукових практик розповіді жіночих історій, особливо у зв’язку з дискусіями про насильство над дітьми в еволюційних дебатах і соціобіології, див. у розділі 5.

²⁹Щодо моменту переходу від полювання з рушницями до полювання з камерами в конструюванні популярних значень природи серед американської міської мігрантської публіки див. Haraway (1984-5, 1989b), Nash (1979), Sontag (1977), Preston (1984).

³⁰Для спрямування міркувань про політичні/культурні/расові наслідки історії жінок, що займаються наукою в США, див. Haas and Perucci (1984); Hacker (1981); Keller (1983); National Science Foundation (1988); Rositter (1982); Schiebinger (1987); Haraway (1986b).

³¹Конверсія – переорієнтація військових підприємств на цивільне виробництво або науково-технічне використання в мирних цілях (примітка перекл.)

³²Markoff and Siegel (1983). High Technology Professionals for Peace та Computer Professionals for Social Responsibility – обнадійливі організації.

³³Англ. electronic cottage - cитуація, коли працівниця чи працівник виконує офісну роботу вдома або в громадському закладі свого району і передає виконані завдання через комп’ютер або канал телекомунікацій (примітка перекл.)

³⁴Близьке за значенням до сучасного поняття «віртуальне громадянство» (від «телематика» – поєднання телекомунікацій та інформаційних технологій) (примітка перекл.).

³⁵“District 925” - організація працівників Міжнародної профспілки сфери обслуговування (примітка перекл.).

³⁶Програма запуску Першого штучного супутника Землі в Радянському Союзі 1957-1958 рр. (примітка перекл.).

³⁷King (1984). Список феміністичної наукової фантастики, що лежить в основі цього есе: Octavia Butler Wild Seed («Дикое племя», пер. О.Колесникова), Mind of my Mind, Kindred, Survivor; Suzy McKee Charnaz Motherliness; Samuel Delany Tales of Nerveryon; Anne McCaffrey The Ship Who Sang («Корабль, который пел», пер. Т.Науменко), Dinosaur Planet («Планета динозавров», пер. Е.Чупрова); Vonda Mclntyre Superluminal, Dreamsnake; Joanna Russ Adventures of Alyx, The Female Man; James Tiptree, Jr. Star Songs of an Old Primate, Up the Walls of the World; John Varley Titan, Wizard, Demon.

³⁸Французькі феміністки роблять свій внесок у кіборг-багатомовність. Burke (1981); Irigaray (1979);
 Marks/de Courtivron (1980); Signs (Autumn 1981); Wittig (1973); Duchen (1986). Англійською див. Feminist Issues: AJournal of Feminist Social and Political Theory 1980.

³⁹Та всі ці поетки дуже складні, не в останню чергу у своєму ставленні до тем брехні та еротики, відцентрованих тем колективних і персональних ідентичностей. Griffin (1978); Lorde (1984); Rich (1978).

⁴⁰Замі: нове написання мого імені (Zami: A New Spelling of My Name) – автобіографія афроамериканської поетки Одри Лорд (Audre Lorde), що започаткувала жанр біоміфографії (примітка перекл.).

⁴¹Derrida (1983); Levi-Strauss (1961, особливо The Writing Lesson); Gates 1985; Kahn and Neumaier (1985);
 Ong (1982); Kramarae and Treichler (1985).

⁴²До тонкої залежності кольорових жінок від письма як теми та політики можна підійти через: The Black Woman and the Diaspora: Hidden Connections and Extended Acknowledgements; Evans (1984); Christian (1985); Carby (1987); Fisher (1980); Kingston (1977); Lerner (1973); Giddings (1985); Moraga and Anzaldua (1981); Morgan (1984). Англомовні європейські та англо-американські жінки також виробили особливе ставлення до свого письма як до потужного знаку: Gilbert and Gubar (1979); Russ (1983).

⁴³Домовленість ідеологічно приручати мілітаризовані військові технології шляхом оприлюднення їхніх застосувань до проблем мовлення та руху недієздатних людей і людей з обмеженою дієздатністю виглядає особливо іронічно в монотеїстичній, патріархальній, часто антисемітській культурі, коли комп’ютерний голосовий сигнал дозволяє єврейському хлопчикові без голосу зачитати Гафтару в його бар-міцві. Роблячи контекстуальні соціальні визначення «здатності» особливо чіткими, військові високі технології відкривають собі шлях до того, щоб робити людей недієздатними за визначенням – збочений аспект надто автоматизованого поля битви та «Зоряних війн». Див. Welford (1 July 1986)

⁴⁴Джеймс Кліффорд (1985, 1988) переконливо доводить потребу визнати тривалість процесу культурних винаходів, уперте незникання тих, кого «позначили» західні імперіалістичні практики.

⁴⁵Чоловічий псевдонім американської письменниці Еліс Шелдон (примітка перекл.)

⁴⁶DuBois (1982); Daston and Park (n.d.); Daston and Park (1981).

⁴⁷В деяких релігійних культах вигукування в стані екстазу безглуздих слів, звукосполучень, що сприймаються як «боговіщання» (примітка перекл.).

Ілюстрації Уляни Биченкової (українська художниця, феміністка; живе та працює у Москві)

IZIN

Маніфест кіборгів

Автор