Фото: Іван Дядін
Якщо прослідкувати спроби колаборації сучасного мистецтва та бізнесу, то то можна знайти більш-менш успішні приклади інтеграції бізнесу в сферу сучасного мистецтва. А от рух в зворотньому напрямку дещо ускладнений: сучасному мистецтву на території бізнесу часто не вистачає не стільки місця, скільки розуміння.
Кілька років тому кураторська група Аліна Єрмолова, Ольга Балашова та Лариса Поліщук проводили фестиваль сучасного мистецтва в ТЦ Більшовик. Вже після початку фестивалю керівництво торгівельного центру, вдаючись до банальних погроз кураторкам, почало висувати абсурдні вимоги — прибрати підписи робіт з іменами авторів. Фестиваль довелося завчасно завершити, а з’ясування стосунків тривало ще довго і порозуміння так і не було досягнуто.
2012 року в Харкові Ярослава Бондарчук ініціювала проект Запасний вихід. Кураторка так описує свій досвід: «Під час розробки ідеї проекту планувалось задіяти порожні магазини з написом «ОРЕНДА». На жаль, під час реалізації задуму виявилось, що власники не готові до подібної співпраці, вони банально бояться сучасного мистецтва і не розуміють, як його можна використовувати на користь собі. Тому партнерами проекту стали люди, які більш-менш долучені до культурного життя міста. Виключенням став лише один із восьми».
І ще один, найбільш невтішний випадок, нещодавно мав місце, знову ж таки в Харкові. Щорічний фестиваль Non Stop Media цього року розпочався в лофті Новое место в ТЦ Французький бульвар. Проте після відкриття фестивалю дирекція ТЦ поскаржилася на зміст певних робіт та заборонила проведення фестивалю в своєму просторі.
Згадала я всі ці випадки вже після того, як ми почали підготовку до проекту Катерини Берлової в рамках ЗАХОПЛЕННЯ. Я звернулась до ТЦ Метроград (такого довжелезного підземного магазину, що тягнеться від площі Льва Толстого до Бесарабки) з проханням орендувати одне з торгівельних приміщень на один день.
Коли представниця відділу маркетингу поцікавилася, з якою метою ми хочемо орендувати приміщення, я надіслала їй повний опис нашого проекту та попередній ескіз Катіної роботи Глухота: затишна домашня кімната з білим диваном, м’яким килимом, низеньким столиком на якому стоять солодкі молочні коктейлі у високих склянках; на стіні навпроти дивану демонструється відео катастроф, трагедій, війн, в тому числі і сьогоднішньої нашої. Яким же було моє здивування, коли вона мені відповіла: «Ми не можемо вам надати приміщення, оскільки те, що ви збираєтесь показувати, викликатиме негативні емоції у відвідувачів і створюватиме негативний імідж нашого магазину…» Можливо, мені варто було більш докладно пояснити, що в нашій країні багато що змінилося. Що у нас з’явилася громадянська свідомість та відповідальність. І що сьогодні ніщо не здатне створити більш негативний імідж, як відстороненість від актуальних подій. Але у мене не вийшло її переконати.
Згодом я зверталася до багатьох торгівельних центрів нашого міста і ніхто навіть не відповідав на офіційні запити.
Майже без надії на успіх я зателефонувала за номером телефону, який був наклеєний на пустому магазинчику в переході біля станції метро Майдан Незалежності, і там, уважно вислухавши, мені запропонували на вибір кілька приміщень безкоштовно. Надія є!
